Саамські Мови

Саамська мова поширена на сучасних землях проживання саамів у Лапландії — територіально це північ Норвегії, Швеції, Фінляндії, а також північно-західні території Російської Федерації, зокрема Кольський півострів (частково Карелія і Мурманська область).

Чисельність мовців саамських мов становить: 27 тис. осіб у Норвегії, бл. 17 тис. осіб у Швеції, бл. 4 тис. осіб у Фінляндії, у Росії — 787 осіб, у решті країн — лічені носії саамської мови, наприклад, за результатами перепису населення України 2001 року її вказали рідною лише три представники саамської національності із загального числа 136 саамів України.

 

Як і походження саамів, так і коріння їхніх мов породили численні суперечки в науковому і навколонауковому світі. Праоснова сучасних саамських мов припинила існування багато століть тому, і на початок XXI століття нараховується дев'ять-десять живих саамських мов (діалектів).

Саамські мови (разом з фінською) класифікуються як фіно-саамська гілка угро-фінської групи мов уральської мовної родини. Вчені зазначають близькість саамських мов до прибалтійсько-фінських мов цієї ж мовної групи, що вони схильні пояснювати тим, що начебто пращури сучасних саамів за давнини розмовляли невідомою щодо її генетики мовою, потім перейшли на прабалто-фінську, а вже потому зазнали значного, в тому числі і мовного впливу з боку фінів. Тому деякі мовознавці резонно відмічають взагалі умовність такої класифікації, адже до третини саамської лексики є мовним субстратом, що не знаходить відповідників у решті фіно-угорських мов (тому іноді саамські мови включають в окрему, третю за ліком після угро-фінської та самодійської, групу мов уральської мовної родини.

Саамські мови мають спільний код ISO-2: smi, хоча є діалектним континіумом. Якщо в західній (і загалом міжнародній) науковій літературі вкорінилася традиція розглядати їх як окремі мовні одиниці, то в російській лінгвістиці довго побутував погляд про єдину саамську мову та її діалекти. Попри на спільний граматичний стрій, фонетичні й лексичні відмінності окремих саамських мов утруднюють взаєморозуміння між їхніми носіями.

Традиційним є поділ саамських мов на дві великі групи: західні та східні саамські мови (підгрупи):

• Західно-саамська підгрупа:
  • південносаамська мова (код ISO 639-2: sma) — Норвегія та Швеція.
  • уме-саамська мова (ууме, код ISO 639-3: sju) — Норвегія та Швеція (під загрозою зникнення).
  • луле-саамська мова (лууле, код ISO 639-2: smj) — Норвегія та Швеція.
  • піте-саамська мова (код ISO 639-3:sje) — Норвегія та Швеція (на межі зникнення).
  • північносаамська мова (коди ISO 639-1/ISO 639-2: se/sme) — єдина саамська мова, яка має код ISO 639-1 через значне число активних носіїв у Норвегії, Швеції та Фінляндії; саме її подеколи мають на увазі, коли зараз пишуть про саамську мову (в однині), адже ця мова є не тільки живою, а й активно розвивається (література, ЗМІ), саме за нею закріплений офіційний статус у низці муніципій скандинавських країн; вважається, що бл. 3/4 усіх саамів розмовляють саме північно-саамською мовою.

• Східно-саамська підгрупа:
  • кемі-саамська мова † (код ISO 639-3: sjk) — вважається зниклою; нею розмовляли саами центральної фінської Лапландії.
  • інарі-саамська мова (код ISO 639-2: smn) — саами громади Інарі в Фінляндії.
  • колтта-саамська мова (код ISO 639-2: sms) — фінські саами-скольти і російські нотозерські саами, тому в Росії має назву нотозерського діалекту саамської мови.
  • кільдинська саамська мова (код ISO 639-3: sjd) — Росія, де вважається кільдинським діалектом мови кольських саамів.
  • аккала-саамська мова † (код ISO 639-3: sia) — зникла, була поширена в саамів Кольського півострова в Росії, де класифікується як бабінський діалект кольської саамської мови.
  • терська саамська мова (тер, код ISO 639-3: sjt) — Росія, де класифікується як йоканьзький діалект (також під загрозою зникнення).

До характерних ознак саамських мов відносять:

У фонетиці

• як і в ін. фіно-угорських мовах наявність довгих і коротких голосних і приголосних, також дифтонгів і трифтонгів;
• система чергування голосних і приголосних, яка носить морфологічне значення;
• наявність основного і додаткових наголосів — основний падає на перший склад, другорядні — на всі наступні непарні, крім останнього;
• чисельні обмеження у вживанні фонем;

У морфології

• на відміну від більшості фіноугорських у саамських мовах виражені як аглютинація, так і флексія (зокрема внутрішня флексія);
• іме́нникові властиві категорії числа (в тому числі подвійне число), відмінка (є 8 відмінків: називний/номінатив, родовий/ґенитив, знахідний/акузатив, ессив, місцевий/інессив, елатив, давально-спрямувальний/датив, іллатив, позбавительний/абессив, спільний/комітатив), присвійності; категорії роду немає;
• Дієслово в саамських мовах має 4 часа, 4 способи, 2 дієслівні відміни; неособові форми представлені інфінітивом, дієприкметниками, дієприслівниками і віддієслівними іменниками;

У синтаксисі

• на відміну від прибалтийсько-фінських мов відсутнє узгодження прикметників-визначень з іменниками у числі та відмінку;
• для саамської оповіді не характерні сполучники, при цьому всі причинно-наслідкові, часові, умовні та інші зв'язки у розповіді виражені у формі простих речень;
• порядок слів у реченні нефіксований.

У лексиці

• для саамських мов, в залежності від географічної близькості та історичної державної приналежності носіїв окремих мов (діалектів) притаманні запозичення з германських і російської мов; також притаманні запозичення з прибалтийсько-фінських, а у східних груп — з самодійських мов.

Писемні норми мають 6 саамських мов: північно-саамська, південно-саамська, луле, інарі, скольтська і мова кольських саамів (фактично кільдинська) у Росії.

Писемність для саамських мов на основі латинки вперше було створено місіонерами у XVII ст. в Швеції для уме-саамської мови (т. зв. шведсько-саамська література мова). У 1-й пол. XVIII ст. з'явилась писемність для норвезьких саамів, а на поч. XIX ст. — для фінських. У 1978 році було створено комісію, яка виробила для північних скандинавських саамських мов єдину орфографічну норму.

У латинській абетці скандинавських саамських мов є додаткові літери:

• у північно-саамській (сучасна версія, 1985 рік): Áá Čč Đđ Ŋŋ Šš Ŧŧ Žž;
• у саамській інарі (з 1996 року): Áá Ââ Ää Čč Đđ Šš Žž;
• у скольтській мові: Áá Ââ Čč Ʒʒ Ǯǯ Đđ Ǧǧ Ǥǥ Ǩǩ Ŋŋ Õõ Šš Žž Åå Ää ´ ;
• у луле (Швеція): Áá Åå Ńń Ää;
• у луле (Норвегія): Áá Åå Ńń Ææ;
• у південно-саамській (Швеція): Ää Öö Åå;
• У південно-саамській (Норвегія): Ææ Øø Åå.

У 1933 році для кольських саамів (лопарів) у Росії було розроблено абетку на основі латинки, але в 1937-му її було замінено на кириличну, втім викладання і нею не велося аж до 1982 року, коли було видано буквар для шкіл, який містив нову редакцію кириличної абетки мови саамів Росії:

• напівм'який знак Ҍ (наприкінці слів і перед наступними приголосними) і літери ӓ, ӭ означають напівм'якість попередніх «д», «т», «н».

У 1985 році видали великий саамсько-російський словник (кільдинська мова/кільдинський діалект) за редакцією Р. Д. Куруч.

 

 

 

Сучасна північно-саамська мова — мова ЗМІ, в тому числі і телебачення, освіти і культури. Національна саамська інтелігенція популяризує саамську і саамомовну культуру, створено національну саамську літературу. Північно-саамська представлена в Інтернеті, зокрема діє Саамська Вікіпедія, також тестується Вікіпедія південно-саамською мовою.

Стаття 110 Конституції Норвегії (чинна з 1988 року) проголошує відповідальність державних органів у створенні умов розвитку і збереження культури і побуту саамів, саамської мови тощо. Зараз північно-саамська є офіційною в наступних муніципіях: Каутокейно (Kautokeino), Карасьйок (Karasjok), Кофьйорд (Kåfjord), Нессебю (Nesseby), Порсангер (Porsanger), Тана (Tana), Тюсфьйорд (Tysfjord) і Сноса (Snåsa).

У Фінляндії з 2003 року саамська є офіційною в повітах Енонтекьо (Enontekiö), Інарі (Inari), Соданкюля (Sodankylä) і Утсійокі (Utsjoki).

З 1 квітня 2002 року саамська стала 1-ю з 5 офіційно визнаних мов нацменшин Швеції.

Нижче наводиться словничок найуживанішої північно-саамської лексики з українськими відповідниками:

 

Вікіпедія має розділ
північно-саамською мовою
Sámegielat

• Sammallahti Р. The Saami Languages: an introduction, Kárášjohka, 1998 ISBN= 82-7374-398-5 (англ.)
• Керт Г. М. Саамский язык. Л., 1971 (рос.)
• Куруч Р. Д. та ін. Саамско-русский словарь., М.: «Русский язык», 1985, 8000 слів
• саамсько-англійський міні-словник (5538 слів у саамськомовній частині) ©1999–2007 Kimberli Mäkäräinen [Архівовано 18 вересня 2012 у Wayback Machine.]
• Саамські шрифти, посилання [Архівовано 25 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Репортаж мурманського місцевого телебачення про викладання саамської мови в одній із мурманських шкіл (ASF, 4 мб)
• Саамско-русский словарь, Куруч Р. Д., Граматика саамської мови [Архівовано 3 квітня 2008 у Wayback Machine.] (DJVU, PDF)
• Эндюковский А. Г. Саамь букваррь. Л., 1937
• Хайду П. Уральские языки и народы. М., 1985 (рос.)
• Хелимский Е. А. Саамский язык. // Красная книга языков народов России. Энциклопедический словарь-справочник, М., 1994 (рос.)
• Itkonen T. I. Lapparnas förekomst i Finland., Stockholm: Ymer, 1947, стор. 43–57 (швед.)
• Koponen E. Lappische Lehnwörter im Finnischen und Karelischen., Lapponica et Uralica. 100 Jahre finnisch-ugrischer Unterricht an der Universität Uppsala, Uppsala: Studia Uralica Uppsaliensia, 1996, стор. 83-98 (нім.)
• Saarikivi J. Über das saamische Substratnamengut in Nordrußland und Finnland. // Finnisch-ugrische Forschungen 58, Helsinki: Société Finno-Ougrienne, 2004 стор. 162—234 (нім.)