Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду

Rome Statute of the International Criminal Court) — міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд. Ухвалений на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року та набрав чинності з 1 липня 2002 року. Станом на листопад 2023 року Римський статут підписали всього 137 держав (Україна — 20 січня 2000 року), але ратифікували лише 124 держави (Україна не ратифікувала).

Римський статут
Римський статут Міжнародного кримінального суду
Тип	Міжнародний договір
Підготовлено	17 липня 1998 року
Підписано	17 липня 1998 року
Місце	Рим, Італія
Чинність	1 липня 2002 року
Умови	60 ратифікацій
Підписанти	137
Сторони	124
Зберігається	Генеральний секретар ООН
Мови	Арабська, китайська, англійська, французька, російська, іспанська
Сайт	legal.un.org/icc/

Статут встановлює коло діяльності, юрисдикцію і структуру суду.

Римський статут встановлює чотири основні міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії. Проте в ході переговорів були розглянуті для внесення й інші злочини, зокрема екоцид.

Передумови

Римський статут являє собою підсумок багаторазових спроб створення національного та міжнародного трибуналу. Наприкінці ХІХ століття міжнародна спільнота здійснила перші кроки до створення незмінних судів з національною юрисдикцією. Разом із Гаазькою міжнародною конвенцією миру, представники найбільших націй спробували узгодити закони війни та ввести обмеження на використання високотехнологічної зброї. По закінченню Першої світової війни та після ще більш тяжких злочинів, скоєних під час Другої світової війни, пріоритетним завданням стало переслідування осіб, відповідальних за злочини, які вважаються настільки важкими, що їх необхідно назвати злочинами проти людства.

Заради дотримання основних принципів демократичної цивілізації, злочинці не можуть бути страчені на майданах або відправлені в табори. Натомість із ними поводяться саме як зі злочинцями, регулярно здійснюючи судовий розгляд, з наданням права на захист і презумпції невинуватості. З цього погляду, важливою подією в історії права став Нюрнберзький процес, після якого були підписані деякі договори, що й привели до розробки Римського статуту.

Прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 260 від 9 грудня 1948 року Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду — була першим кроком на шляху до створення міжнародного постійного кримінального трибуналу з юрисдикцією на злочини, котрі, на той час, ще не були визначені у міжнародних договорах. У резолюції висловлено надію на поступ Юридичної комісії ООН у цьому напрямку.

Генеральна Асамблея, врахувавши певні міркування, висловлені Комісією, створила комітет для підготовки проекту Статуту і вивчення відповідних юридичних питань. 1951 року, був представлений перший проєкт. Другий вийшов 1955 року, але стикнувся з численним затримками, офіційно — через труднощі у визначенні злочину агресії, які були вирішені під час дипломатичних переговорів уже аж після набуття Статутом сили. Геополітична напруженість холодної війни також сприяла затримці.

Тринідад і Тобаго звернулися у грудні 1989 року до Генеральної Асамблеї, щоби знову відкрити переговори про створення міжнародного кримінального суду, і 1994 року представив проект статуту. Генеральна Асамблея заснувала спеціальний комітет для Міжнародного кримінального суду, вислухавши висновки Підготовчого комітету, який працював над проектом протягом двох років з 1996 по 1998 рік.

Тим часом Організація Об'єднаних Націй створила спеціальні трибунали для колишньої Югославії (МТКЮ) і по Руанді (МТР), після чого через питання, які виникли впродовж досудового розслідування, чи вже на судовій стадії, до Статуту було внесено поправки, що дуже нагадують чинний Римський Статут.

Створення

Під час своєї 52-й сесії Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення про скликання дипломатичної конференції для установи Міжнародного кримінального суду. Конференція відбулася в Римі 15 червня — 17 липня 1998, як зазначає договір, який набув чинності 1 липня 2002 року. Ця Римська конференція була відвідана представниками 161 держави, а також спостерігачами інших різноманітних організацій, міжурядових організацій та агентств, та неурядових організацій (зокрема численні групи з захисту прав людини). Вона відбувалася у штабі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, розташованої приблизно за чотири кілометри від Ватикану (однієї з представлених держав).

У червні 1998 року, після кількох років переговорів, спрямованих на встановлення постійного міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, звинувачених у геноциді, злочинах проти людяності, воєнних злочинах та злочинах агресії, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скликала п'ятитижневу дипломатичну конференцію в Римі для доопрацювання і ухвалення конвенції про створення Міжнародного кримінального суду.

17 липня 1998 року Римський статут був ухвалений шляхом голосування 120-ти держав, 7 висловилися проти, 21-на утрималась. Які саме країни проголосували проти, остаточно не відомо. Але цілком очевидно, що серед них були такі держави, як КНР, Ізраїль і Сполучені Штати, тому що згодом вони публічно висловили своє негативне ставлення. Спостерігачі та коментатори роблять припущення, що серед решти країн, які не підтримали Римський статут, можуть бути Індія, Індонезія, Ірак, Лівія, Катар, Росія, Саудівська Аравія, Судан і Ємен. Найбільше дослідники схиляються зараховувати до держав, які проголосували проти Іраку, Лівію, Катару та Ємену.

11 квітня 2002 року на особливих урочистостях, що відбулися в штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, десять країн ратифікували Статут, внаслідок чого загальне число країн-підписантів досягло шістдесяти, що було найменшою кількістю, потрібною для приведення Статуту до чинності, як це визначено у статті 126. Договір набув чинності 1 липня 2002 року; МКС може розслідувати лише ті злочини, які були скоєні після дати набуття ним чинності.

 

 

Підозрювані у скоєнні міжнародного злочину: Володимир Путін та Марія Львова-Бєлова. МКС видав ордер на їх арешт у березні 2023.

Держави стають учасниками Міжнародного кримінального суду, а злочини, скоєні їхніми громадянами або на їхній території — підсудними йому, по факту ратифікації Римського статуту.

Станом на квітень 2013 року Римський статут ратифікували 122 держави світу. Серед 193 держав-членів ООН його ратифікувала лише 121 держава (острови Кука не є членами ООН), 31 — підписали, але не ратифікували, а 41 — взагалі не підписали.

Деякі держави принципово негативно ставляться до самої ідеї існування МКС. На їхню думку, МКС обмежує суверенітет держави та має невизначено широку компетенцію. Такої думки дотримуються такі держави, як США, Китай, Індія, Ізраїль та Іран.

Найбільш запеклим супротивником МКС є США. Попри те, що уряд США підписав Римський статут у 2000 році, вже 2002 року він відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, доки в повній мірі не ознайомляться з діяльністю МКС. Згодом адміністрація Буша-молодшого, маючи на меті захист власних військовослужбовців, взагалі відмовилась від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси та суверенітет США. Окрім того, у 2002 році був ухвалений спеціальний Закон про захист американських військовослужбовців, котрий дозволив застосування військової сили для визволення будь-якого американського громадянина, або громадян країн союзників США, затриманих на території будь-якої держави. Водночас, США уклали низку двосторонніх угод, в котрих зобов'язали відповідні держави не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду; у разі порушення цих домовленостей США припинять надавати військову допомогу та будь-яку іншу підтримку.

Держави-учасники, що ратифікували Римський статут, поділяються на такі регіональні групи:

• Африканські держави;
• Азійські держави, серед яких і держави в районі Тихого океану;
• Східноєвропейські держави;
• Держави Латинської Америки та Карибського басейну;
• Західна Європа та інші держави.

Станом на квітень 2013 року 34 держави-учасниці МКС належать до африканських держав, 18 — до азійських, 18 — є представниками від Східної Європи, 27 — від Латинської Америки та Карибського басейну і 25 — від Західної Європи та інших держав.

3 жовтня 2023 року Вірменія ратифікувала Римський статут, зобов'язавшись виконувати рішення Міжнародного кримінального суду (МКС). Вірменія підписала Римський статут у 1999 році, але тоді не ратифікувала його.

Україна

Україна підписала Римський статут 20 січня 2000 року, але не ратифікувала його, хоча після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році ратифікація цього документу є одним із прямих міжнародних зобов'язань України. Водночас Римський статут передбачає можливість визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду державою, яка не ратифікувала статут.

На відміну від міжнародних судових органів, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доповнює систему національної юрисдикції та може брати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й із власної ініціативи. Наприклад, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином».

Можливість такого доповнення судової системи України до вересня 2016 року не передбачалася розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це давало підстави для висновку, що абзац десятий преамбули та стаття 1 Статуту не узгоджувалися з положеннями частин першої, третьої статті 124 Конституції України, а через це приєднання України до цього Статуту відповідно до частини другої статті 9 Конституції України можливе лише після внесення до неї відповідних змін. Тож у квітні 2014 року Україна відповідно до пункту 3 статті 12 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, змогла звернутися лише з заявою про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів режиму Януковича під час подій Революції Гідності. Разом з тим, після набрання чинності новою редакцією статті 124 Конституції України у червні 2016 року, Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Україна визнала юрисдикцію МКС з двох питань заявами Міністерства закордонних справ України, поданими 17 квітня 2014 року щодо справ Майдану і 8 вересня 2015 року щодо злочинів проти людяності і воєнних злочинів, вчинених на її території. Наприкінці березня 2022 року правнича спільнота України запустила інформаційну кампанію із закликом до ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На важливості ратифікації цього документу для України наголосили в організації Human Rights Watch наприкінці квітня того ж року.

«Римський статут, який лежить в основі роботи Міжнародного кримінального суду, Україна ратифікує після війни, тому що внаслідок внутрішніх проблем з комунікаціями в українських військових сформувалось хибна думка про цей документ, яку неможливо змінити в умовах воєнного стану», — про це у коментарі Радіо Свобода сказав міністр юстиції України Денис Малюська. «Навколо Римського статуту тривалий час була дивна комунікаційна кампанія, що нібито це „б'є по українським військовим, по добровольцям“, що їх „почнуть заарештовувати за кордоном“. Все це — інформація недостовірна, неправдива. Частину такої інформаційної кампанії проводять ті, хто не розбирається насправді, що таке Римський статут, а частину, — можливо, якимось чином росіяни», — доповнив він. Окрім того, за словами Малюськи, негайна ратифікація Україною Римського статуту «практично нічого для нас не змінить з точки зору юрисдикції», тому відтермінування ратифікації цього документу не є критичним.

Наприкінці травня 2022 року заступник голови Офісу президента України Андрій Смирнов в інтерв'ю Радіо Свобода зазначив, що саме через ймовірну загрозу для українських військових ратифікація Римського статуту Україною наразі не на часі. «Я би, як мінімум, під час війни, до перемоги України питання ратифікації Римського статуту відклав би. Тому що, згідно з Римським статутом, спеціальні компетентні органи іноземних країн отримають купу заяв країни-агресора про начебто (я наголошую — начебто) злочини, які вчиняються нашими військовими. І той самий Міжнародний кримінальний суд зобов'язаний буде давати оцінку цим подіям», — пояснив заступник голови ОП.

• Д. І. Кулеба. Римський статут Міжнародного кримінального суду // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• Римський статут Міжнародного кримінального суду [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Офіційний переклад Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду українською мовою
• Оригінальний текст Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду
• Текст Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду з поправками, внесеними у 2010 та 2015 роках
• United Nations Conference on the Establishment of an International Criminal Court [Офіційний сайт дипломатичної конференції в Римі]. Сайт ООН (англ.). ООН. Архів оригіналу за 15 серпня 2000. Процитовано 25 травня 2011.

Це незавершена стаття про міжнародне право. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.