Північна Америка

Повністю розташований у північній півкулі та майже повністю — у західній.

Північна Америка
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Географічне положення
Крайні точки:
⮝ північна	мис Мерчисон 71°58′ пн. ш. 94°28′ зх. д. / 71.967° пн. ш. 94.467° зх. д. / 71.967; -94.467
⮟ південна	мис Мар'ято 7°12′ пн. ш. 80°52′ зх. д. / 7.200° пн. ш. 80.867° зх. д. / 7.200; -80.867
⮜ західна	мис Принца Уельського 65°35′ пн. ш. 168°05′ зх. д. / 65.583° пн. ш. 168.083° зх. д. / 65.583; -168.083
⮞ східна	мис Сент-Чарльз 52°24′ пн. ш. 55°40′ зх. д. / 52.400° пн. ш. 55.667° зх. д. / 52.400; -55.667
Часові пояси	від UTC-10:00 до UTC±00:00
Територія
Загальна площа	24 930 000±10 000 квадратний кілометр (3-тє)
• островів	4 100 000 км²
Довжина узбережжя	75 500 км
⯅ Найвища точка	Мак-Кінлі (6194 м)
⯆ Найнижча точка	Долина Смерті (-85 м)
Середні висоти	720 м
Найдовша річка	Міссісіпі (6275 км)
Найбільше озеро	Верхнє (82 415 км²)
Населення
Чисельність	579 000 000±1 000 000 (4-те)
Густота	22,9 осіб/км²
Назва мешканців	північноамериканці
Найпоширеніші мови	англійська • іспанська • французька
Найбільші міста	Нью-Йорк • Мехіко • Лос-Анджелес • Чикаго • Бостон • Торонто • Даллас — Форт-Верт • Сан-Франциско • Х'юстон • Маямі • Філадельфія
Економіка
ВВП номінальний	24,88 трлн USD (2020) (3-тє)
• за ПКС	26,55 трлн USD (2020) (2-ге)
• на душу населення	49430 USD (2020) (3-тє)
Країни
Незалежні	23
Залежні	23
Інтеграція	ОАД, НАФТА, НАТО, Співдружність
Північна Америка у Вікісховищі

На півночі омивається Північним Льодовитим океаном, на сході — Атлантичним океаном, на заході — Тихим океаном, на півдні — Карибським морем; також на півдні з'єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Загальна площа 24 709 000 км², що становить близько 4,8 % площі планети або 16,5 % площі її суші.

Північна Америка є третім за величиною і кількістю населення континентом після Євразії та Африки.

З урахуванням прилеглих островів (в основному — Карибського басейну) Північна Америка складається з 23 країн, в яких станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн осіб, що становило 7,5 % усього світового населення.

 

 

Найпоширеніша версія походження назви стверджує, що Америку було названо німецькими картографами Мартіном Вальдземюллером і Матіасом Рінгманом^[en] на честь італійського мандрівника Амеріго Веспуччі. Веспуччі, котрий досліджував Північну Америку з 1497 по 1502 рік, був першим європейцем, котрий висловив припущення, що Америка була не Ост-Індією, а окремим континентом, раніше не відомим європейцям. У 1507 році Вальдземюллер намалював карту світу, на якій вжив слово «America» для позначення земель Північної Америки. У книзі Cosmographiae Introductio, що додавалася до карти, він так пояснював вибір назви:

… ab Americo inventore … quasi Americi terram sive Americam (на честь дослідника Амеріго … як начебто б це була земля Амеріго, тому Америка).

На думку Вальдземюллера, ніхто не мав заперечувати проти іменування континенту на честь його першовідкривача. Він узяв латинізовану версію імені Веспуччі (Americus Vespucius), проте використав її жіночу форму «Америка» за прикладом вже існуючих назв «Європа», «Азія» та «Африка».

У 1583 році Герард Меркатор використав на своїй карті світу термін «Америка» для позначення всієї західної півкулі.

Існують заперечення проти цієї версії, оскільки традиція іменування нових земель на честь першовідкривачів зазвичай не діяла, якщо мова йшла про королівські землі. Рікардо Пальма (1949) запропонував походження слова від назви гір Amerrisque^[en] в Центральній Америці — Веспуччі був першим дослідником не лише Південної Америки, а й цих гір, що з'єднують відкриті ним землі з відкриттями Христофора Колумба.

Альфред Хадд^[en] у 1908 році висунув теорію, що континенти було названо на честь валлійського купця з Бристоля на ім'я Річард Америк. Америк фінансував у 1497 році дослідницьку експедицію Джона Кабота з Англії до Ньюфаундленда. Існує також версія, що Америку названо на честь іспанського моряка, що мав старовинне вестготське ім'я Amairick. За іншим припущенням, назва походить з мови корінного населення.

Геологічна історія

Геологічну кору континенту формує Північно-Американська древня геологічна платформа, що сформувалася приблизно між 1,5 та 1 млрд років тому під час протерозойського еону. Найбільшим виходом цієї платформи до поверхні є Канадський щит. Від пізнього палеозою до раннього мезозою Північна Америка перебувала у складі Пангеї. Одним з результатів формування Пангеї є гори Аппалачі, що утворилися близько 480 млн років тому, отож є одними з найстаріших гір у світі. Коли 200 млн років тому Пангея розпалася, Північна Америка стала частиною Лавразії, аж доки не від'єдналася від Євразії і стала окремим континентом в середині крейдового періоду.

Скелясті гори та інші західні гірські системи почали формуватися 80—55 млн років тому під час ларамійського орогенезу. Утворення Панамського перешийку, що поєднав Північну та Південну Америки, відбулося приблизно 15—12 млн років тому. Великі Озера утворилися наприкінці останнього льодовикового періоду (близько 10 тис. років тому), коли відступив Лаврентійський льодовиковий щит.

Доколумбова ера

 

Міфи корінного населення стверджують, що люди проживали на цих територіях ще від створення світу. В наукових колах хронологія та маршрути заселення континенту є предметом поточних досліджень та дискусій. Традиційна теорія стверджує, що перші мігранти прийшли близько 25—11 тис. років тому з Азії через Берингію, що тоді з'єднувала Сибір та сучасну Аляску. Здебільшого науковці погоджуються, що корінне населення обох Америк походить з Центральної Азії, а його розселення континентом відбулося в кінці останнього льодовикового періоду (пізнє заледеніння^[en]) близько 13 тис. років тому. Деякі генетичні дослідження^[en] вказують на ще кілька хвиль міграції, що відбулися після початкової колонізації, але передували більш пізньому заселенню інуїтів, інупіатів і юпікських народів^[en]. На думку антропологів, інуїти прибули до Північної Америки набагато пізніше інших корінних груп, про що свідчить^[en] поступова заміна артефактів дорсетської культури на артефакти культури туле.

До контактів з європейцями, населення Північної Америки було розділене на найрізноманітніші державні утворення: від первісних стад з кількох сімей до велетенських імперій. Корінні американці проживали в кількох «культурних регіонах», межі котрих приблизно визначалися межами географічних та біологічних зон. Населенню кожного такого регіону були властиві певний спосіб життя та основне заняття (полювання на бізонів на Великих рівнинах, фермерство в Месоамериці тощо). Корінне населення також можна класифікувати за мовними родинами, проте люди, що розмовляли схожими мовами, не завжди були союзниками чи розділяли одну матеріальну культуру.

За тисячі років культури корінного населення змінювалися та замінювали одна одну. Найстарішою зі знайдених є культура Кловіс, що існувала на місці сучасного Нью-Мексико. До більш пізніх належать знайдені в долині річки Міссісіпі міссісіпська культура та пов'язані з нею культури будівельників курганів, а також знайдена на місці чотирьох кутів культура анасазі. Найпівденніші культурні групи континенту свого часу одомашнили багато сільськогосподарських культур, що зараз широко розповсюджені у світі, як-то помідори, гарбузи, кукурудза тощо. Наслідком сільськогосподарського розвитку південної частини стали також значні культурні здобутки. Наприклад, цивілізація Мая винайшла календар і писемність, збудувала велетенські піраміди та храми та відкрила поняття нуля.

Найперша достеменно відома доколумбівська подорож представників європейської цивілізації до Північної Америки відбулася у 10—11 столітті — на острові Ньюфаундленд, в місцині нині відомій як Л'Анс-о-Медоуз було знайдено поселення вікінгів тих часів.

Колоніальний період

 

Датою відкриття як Північної так і Південної Америки вважають 12 жовтня 1492 року, коли іспанська експедиція на чолі з генуезцем Христофором Колумбом досягла островів поблизу берегів материка.

Упродовж Доби великих географічних відкриттів європейці дослідили Американський континент та заявили права на тамтешні землі. Разом з їх прибуттям до «Нового світу» популяція корінного населення почала швидко скорочуватися через силові конфлікти з загарбниками та принесені ними з Європи захворювання, до яких корінні американці не мали імунітету. Докорінних перетворень зазнали культура та політичне життя місцевих мешканців. Деякі мовні групи вимерли, іншим довелося досить швидко змінитися.

Велика Британія, Іспанія та Франція почали захоплювати території, експлуатувати, контролювати та змагатися за них. Наприкінці XVIII — на початку XIX століття унаслідок рухів за незалежність в Північній Америці виникли сучасні країни. У 1776 році тринадцять британських колоній вздовж узбережжя Атлантичного океану проголосили незалежність та заснували Сполучені Штати Америки. Шляхом об'єднання північних територій, контрольованих Великою Британією та Францією, утворилася Канада. Нова Іспанія, що згодом перетворилася на Мексику проголосила незалежність у 1810 році. У 1823 році колишнє Генерал-капітанство Гватемала стало першою незалежною державою Центральної Америки — Центральноамериканською федерацією.

 

Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї зачислюють також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка — мис Мерчисон на півострові Бутія в Канаді — розташований на 71°58' пн. ш., крайня південна точка материка — мис Мар'ято (7°12' пн. ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна — мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах — Деналі (інші назва — Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64 % території має висоту понад 300 м.

Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн (станом на 2008 рік).

 

Берегова лінія Північної Америки доволі розчленована великою кількістю заток, півостровів та островів. Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Чукотським морем, Гудзоновою затокою, Дейвісовою протокою, Гудзоновою протокою, затокою Басейн-Фокс. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.

На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі — північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах.

Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови — Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.

Істотний вплив на природу Північної Америки мають морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і Гольфстрим.

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше за площею прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.

Гідрографія

На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, річки материка несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їхнє живлення переважно дощове або мішане (дощове й снігове).

 

Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає «Велика річка».

Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.

Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають швидку течію, великі похил і падіння та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.

В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.

Великі запаси води законсервовані в льодовиках Ґренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.

Клімат

Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрим цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.

 

Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. Водночас відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси влітку заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів — торнадо.

 

Середні січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С і нижче. На плоскогір'ї Юкон зафіксована температура -64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.

Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5…+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки — +22…+24°С. Найвищі температури влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С — в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).

Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500—2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки — 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка перебувають під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200—1400 мм на рік, в Аппалачах — 1000—1100 мм, на Центральних рівнинах — 700—900 мм, на Великих рівнинах — 300—400 мм. Найменша кількість опадів (100—200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну і на півночі Мексиканського нагір'я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.

В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.

Корисні копалини

Основні корисні копалини: Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільший у світі видобуток кухонної солі.

 

 

У Північній Америці проживає 8 % населення світу, переважно європеоїдної раси, а також негроїдної і монголоїдної (індіанці).

Розміщення населення у Північній Америці залежить від історичного часу заселення конкретної території. Найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя континенту (своєрідний плацдарм для мігрантів з Європи). Основна кількість населення США і Канади (130 млн осіб) зосереджена між атлантичним узбережжям та меридіаном 85° з. д., у вузькій смузі державного кордону між двома країнами, між Великими озерами та річками Міссісіпі й Огайо. Суворі кліматичні умови завадили широкому заселенню просторів на крайній півночі континенту. Центральна Америка особливо густо заселена на Антильських островах (Ямайка — 200 осіб/км²; Тринідад і Тобаго, Барбадос — 580 осіб/км²). Найменш заселені пустельні регіони північно-західної частини Мексики (пустеля Сонора).

Три чверті населення Північної Америки проживає в містах.

Найбільші міські агломерації

Місто (агломерація)	Населення (2010)	Площа	Країна
Мехіко	21 163 226	7 346 км²	Мексика
Нью-Йорк	18 897 109	17 405 км²	США
Лос-Анджелес	12 828 837	12 562 км²	США
Чикаго	9 461 105	24 814 км²	США
Даллас	6 371 773	24 059 км²	США
Делавер	5 965 343	13 256 км²	США
Х'юстон	5 946 800	26 061 км²	США
Торонто	5 593 212	7 124 км²	Канада
Вашингтон	5 582 170	14 412 км²	США
Маямі	5 564 635	15 896 км²	США

Інші великі міста (населення понад 1 млн): Сан-Франциско, Монреаль, Гвадалахара, Монтеррей, Філадельфія, Гватемала, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго.

• Корисні копалини Північної Америки
• Гірнича промисловість Північної Америки
• Мінерагенія Північної Америки
• Геологія Північної Америки

Економіка Північної Америки твориться понад 596 мільйонами людей (8% населення світу) у 24 суверенних штатах і 15 залежних територіях. Вона відзначається різким поділом між переважно англомовними країнами Канади та Сполучених Штатів, які є одними з найбагатших і найрозвиненіших країн світу, та країнами Центральної Америки та Карибського басейну колишньої Латинської Америки, які є менш розвиненими. Мексика та країни Карибського басейну, що входять до Співдружності Націй, знаходяться між крайніми економічними рівнями розвитку Північної Америки.

Нижче подана таблиця Північноамериканських країн та територій, поділених на три регіони.

Країна чи територія	Площа (км²)	Населення (оцінка 2008)	Щільність населення (на км²)	Столиця
Північна Америка
Бермудські Острови (Велика Британія)	54	65 000	1203.7	Гамільтон
Гренландія (Данія)	2 166 086	57 000	0.026	Нуук
Канада	9 984 670	33 573 000	3.4	Оттава
Мексика	1 964 375	112 322 757	57.1	Мехіко
Сен-П'єр і Мікелон (Франція)	242	6000	24.8	Сен-П'єр
США	9 629 091	311 630 000	32.7	Вашингтон
Центральна Америка
Беліз	22 966	307 000	13.4	Бельмопан
Гватемала	108 889	14 027 000	128.8	Гватемала
Гондурас	112 492	7 466 000	66.4	Тегусігальпа
Коста-Рика	51 100	4 579 000	89.6	Сан-Хосе
Нікарагуа	130 373	5 743 000	44.1	Манаґуа
Панама	75 417	3 454 000	45.8	Панама
Сальвадор	21 041	6 163 000	293.0	Сан Сальвадор
Карибське море
Американські Віргінські Острови (США)	347	110 000	317.0	Шарлотта-Амалія
Ангілья (Велика Британія)	91	15 000	164.8	Валлі
Антигуа і Барбуда	442	88 000	199.1	Сент-Джонс
Аруба (Нідерланди)	180	107 000	594.4	Ораньєстад
Багамські Острови	13 943	342 000	24.5	Нассау
Барбадос	430	256 000	595.3	Бриджтаун
Бонайре (Нідерланди)	294	12 093	41.1	Кралендейк
Британські Віргінські Острови (Велика Британія)	151	23 000	152.3	Род-Таун
Гаїті	27 750	10 033 000	361.5	Порт-о-Пренс
Гваделупа (Франція)	1628	401 784	246.7	Бас-Тер
Гренада	344	104 000	302.3	Сент-Джорджес
Домініка	751	67 000	89.2	Розо
Домініканська Республіка	48 671	10 090 000	207.3	Санто-Домінго
Кайманові Острови (Велика Британія)	264	56 000	212.1	Джорджтаун
Куба	109 886	11 204 000	102.0	Гавана
Кюрасао (Нідерланди)	444	140 794	317.1	Віллемстад
Мартиніка (Франція)	1128	397 693	352.6	Фор-де-Франс
Монтсеррат (Велика Британія)	102	6000	58.8	Плімут; Брейдс
Острови Теркс і Кайкос (Велика Британія)	948	33 000	34.8	Кокберн-Таун
Пуерто-Рико (США)	8870	3 982 000	448.9	Сан-Хуан
Саба (Нідерланди)	13	1537	118.2	Боттом
Сен-Бартельмі (Франція)	21	7448	354.7	Густавія
Сент-Кіттс і Невіс	261	52 000	199.2	Бастер
Сент-Люсія	539	172 000	319.1	Кастрі
Сен-Мартен (Франція)	54	29 820	552.2	Маріго
Сент-Вінсент і Гренадини	389	109 000	280.2	Кінґстаун
Сінт-Естатіус (Нідерланди)	21	2739	130.4	Ораньєстад
Сінт-Мартен (Нідерланди)	34	40 009	1176.7	Філіпсбурґ
Тринідад і Тобаго	5130	1 339 000	261.0	Порт-оф-Спейн
Ямайка	10 991	2 719 000	247.4	Кінгстон
Всього	24 500 995	541 720 440	22.9

• Північна Америка (регіон)
• Адміністративний поділ країн Америки
• Сейсмічність Північної Америки
• Мінерагенія Північної Америки
• Берегова лінія Північної Америки

Коментарі

• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Країни Європи і Північної Америки в 1944—1974 рр. : навч. посіб. — К., 2016. — 740 с. — ISBN 978-617-7092-80-2
• Північна Америка // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Фізична географія материків і океанів. У 2 ч. : навч. посіб. Ч. 2. Північна Америка та Євразія / О. В. Барановська. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — 378 с. — ISBN 617-527-185-8.

• UN Statistics Division: Composition of macro geographical (continental) regions, geographical sub-regions, and selected economic and other groupings
• Houghton Mifflin Company, «North America»
• Council on Hemispheric Affairs
• Consortium for North American Higher Education Collaboration
• Crystal Reference Encyclopedia, «North America»