Проба Реберга — Тарєєва

Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) описує інтенсивність потоку відфільтрованої рідини через нирки, та використовується для диференціальної діагностики тканинного та функціонального враження нирок. Крім того, показник ШКФ використовується для ретельного дозування нефротоксичних лікарських засобів, які виводяться в основному з сечею, а також для оцінки ступеня тяжкої дегідратації.

Діагностика захворювань паренхіми нирок, що призводять до зниження швидкості клубочкової фільтрації (ідіопатичний гострий і хронічний гломерулонефрит, пієлонефрит, амілоїдоз нирок, нефротичний синдром, вторинні гломерулонефрити, діабетична нефропатія та інші), а також задля визначення стадії, перебігу і швидкості прогресування ниркової недостатності.

Для проведення проби пацієнт здає добову сечу, після чого у нього проводиться забір крові з вени для визначення концентрації креатиніну. Основна важлива умова, необхідна задля успішного дослідження є строгий облік часу, протягом якого збирається сеча. Можливі три варіанти виконання даної процедури:

1. Перший, найбільш часто вживаний в клінічній практиці, та найбільш інформативний: сечу збирають у вигляді двох годинних порцій, в кожній з яких визначають хвилинний діурез і концентрацію креатиніну, отримуючи два показника швидкості клубочкової фільтрації.
2. Другий варіант використовується рідше: середній кліренс ендогенного креатиніну визначають в добовій кількості сечі.
3. Третій варіант, який в основному використовують в наукових цілях для дослідження добового ритму клубочкової фільтрації: сеча збирається в дві порції (наприклад, з 8 години до 20-ї години і з 20 годин до 8 годин) окремо за денний та нічний проміжок часу.

У всіх трьох варіантах кров з вени для визначення концентрації креатиніну в плазмі беруть одноразово (вранці натщесерце), оскільки рівень креатиніну протягом доби практично не змінюється.

Більшість лікарів використовують плазмові концентрації відпрацьованих креатиніну і сечовини, а також електроліти як показник наявності чи відсутності функціональних порушень нирок. Проте, азот сечовини крові та креатинін не перевищуватимуть допустимих значень, доки через патологію не буде втрачено більш ніж 60% функціональності нирок.

Деякі хвороби нирок провокують підвищення рівня білка у сечі. Зокрема, найбільш чутливий маркер протеїнурії - альбумін. Постійна присутність понад 30 мг альбуміну на грам креатиніну в сечі є ознакою хронічного захворювання нирок. Нормальний рівень альбуміну сечі (мікроальбумінурія) становить від 30 мг/л до 299 мг/л сечі, або 30-299 мг/24 год, і не виявляється звичайними методами аналізу сечі.

ШКФ = (Ур х V) / (Пл х t)

Ур- концентрація креатиніну в сечі;

Пл - концентрація креатиніну в плазмі (сироватці);

t - час збору сечі в хвилинах ;

V - об'єм сечі, зібраний за даний час;

Нормальний діапазон ШКФ, з поправкою на площу поверхні тіла

• чоловіки, молодщі від 40 років - від 100 мл/хв/1.73m² до 130 мл/хв/1.73m²
• жінки, молодщі від 40 років - від 90 мл/ хв/1.73m² до 120 мл/хв/1.73m².
• діти до 2 років, обох статей - 110 мл/хв/1,73 м² (вимірюється за кліренсом інуліну)

З віком ШКФ поступово зменшується, і після 40 років показник щорічно спадає приблизно на 0,4 мл/хв - 1,2 мл/хв.

Референтні показники ШКФ з поправкою на вік (мл/хв)

Дослідження дозволяє оцінити масу діючих нефронів; визначити перебіг і прогноз вищезазначених захворювань, а також стан нирок після пересадки і т.д. Зростання швидкості клубочкової фільтрації може спостерігатися при нефротичному синдромі, а також на ранній стадії цукрового діабету і гіпертонічної хвороби. Зниження ШКФ свідчить про ниркову недостатність. При компенсованій нирковій недостатності значення ШКФ знаходиться в межах 50-30 мл/хв, при субкомпенсованій - 30-15 мл/хв, при декомпенсованій - менше 15 мл/хв.