Пластинчастовусі: родина комах

? Пластинчастовусі
Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa) Тип: Членистоногі (Arthropoda) Клас: Комахи (Insecta) Підклас: Крилаті комахи (Pterygota) Інфраклас: Новокрилі (Neoptera) Надряд: Голометабола (Holometabola) Ряд: Твердокрилі (Coleoptera) Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga) Надродина: Скарабеоїдні (Scarabaeoidea) Родина: Пластинчастовусі (Scarabaeidae) (Latreille, 1802)
Підродина
Посилання
Вікісховище: Scarabaeidae EOL: 8134 ITIS: 114493 NCBI: 7055 Fossilworks: 69312

Пластинчастовусі (Scarabaeidae) — родина ряду Твердокрилі. Довжина тіла — 0,2—15 см. Вусики у більшості видів колінчасті з 3—7-члениковою пластинчастою булавою (звідки й назва). У самців голова і передньоспинка часто з рогами і горбками. Личинки розвиваються здебільшого в ґрунті, гниючих рослинних рештках. До пластинчастовусих належать переважно гнойовики (афодіуси, скарабей), бронзівки, хрущі. Багато видів — хрущ травневий, хрущ мармуровий, кузька хлібний і кузька посівний, оленка волохата та інші — є шкідниками сільського господарства та лісівництва.

Загальна кількість родини близько 30 000 видів, і щорічно описується до 200 нових. Пластинчастовусі широко поширені на всіх материках, крім Антарктиди, найчисленніші вони в тропіках. На території країн колишнього СРСР відомо близько 100 видів. В Україні станом на 2012 рік виявлено 231 вид.

Більшість представників — жуки середньої величини, довжиною 2-60 мм, однак, серед видів існують і справжні гіганти, що належать до найбільших жуків у світі. Найбільшим видом родини є жук-геркулес (Dynastes hercules), що зустрічається в Центральній та Південній Америці. Самці цього жука можуть досягати довжини 160–165 мм, а за документально не підтвердженими даними — до 178 мм. Другим за величиною є вид Dynastes neptunus з максимально зареєстрованою довжиною самця 158 мм. Слідом за ними йдуть представники південно-американського роду Megasoma — Megasoma elephas, Megasoma actaeon, Megasoma mars, з довжиною тіла до 125 мм, а також азійського роду Chalcosoma, що досягають довжини 110–120 мм. До пластинчастовусих належать і найважчі жуки у світі — окремі самці ряду видів голіафів з довжиною 95-100 мм, за життя можуть важити, за одними даними, 47 грамів, а за іншими, — до 80-100 грамів.

Представники родини дуже різноманітні за формою та довжиною тіла, кольором, наявністю шипів, рогів, виростів на спинці та голові — все це робить їх однією з найулюбленіших родин серед жуків для колекціонування ентомологами.

•  
  Самець Chalcosoma caucasus, острів Ява, довжина тіла 110 мм.
•  
  Самець Megasoma elephas, Мексика, довжина тіла 110 мм.
•  
  Самець Megasoma actaeon, Південна Америка, довжина тіла 110 мм.
•  
  Самець Голіафа Goliathus goliatus, Камерун.
•  
  Самець жука-геркулеса (Dynastes hercules lichyi) з Перу, довжиною 144 мм.
•  
  Самець Dynastes neptunus з Колумбії, довжина тіла 145 мм.

Тіло компактне, короткоовальне. Форма тіла різноманітна: овальна, субквадратна, циліндрична. Колір також різниться; дорослі особини мають або не мають металевий відтінок. Представники роду Chrysina зафарбовані в різні варіанти зеленого кольору і часто несуть на надкрилах борозенки, але існують також декілька видів роду з цілком гладенькими покривами тіла і суцільним металевим забарвленням золотого чи сріблястого кольору. Деякі з видів можуть мати щетинковий чи лускатий покрив.

Голова

 

Голова трохи підігнута і напрямлена вперед. Вусики складаються з 10 члеників (зрідка вони 9-11-членикові) з 3-7-члениковою пластинчастою булавою, що у певних родів здатна розкриватися у вигляді віяла. Апікальні членики булави голі (у значної частини хрущів) чи повністю, чи частково вкрита сірими волосками. У представників Troginae та Trogidae такі відступи редуковані, а у триб Geotrupini та Lethrini повністю розділяють око на дві частини.

Різна будова мандибул: зазвичай сильно хітинізовані зі зубцями, але у копрофагів вони м'які та листовидні. Мандибули добре помітні зверху, але у деяких груп вони заховані під верхньою губою. Максили мають 4-члениковий полапок, і нижня губа зі 3-члениковим полапком.

Існує чимало класифікацій пластинчастовусих, але найчастіше родину поділяють на 14 підродин за системою Шольця та Гребеннікова 2005 року зі змінами:

• Aphodiinae Leach, 1815
• Scarabaeinae Latreille, 1802
• Pachypodinae Erichson, 1840
• Orphninae Erichson, 1847
• Allidiostomatinae Arrow, 1940
• Dynamopodinae Arrow, 1911
• Aclopinae Milne-Edwards, 1850
• Euchirinae Hope, 1840
• Phaenomeridinae Erichson, 1847
• Melolonthinae MacLeay/Leach (in Samouelle, 1819)
• Rutelinae MacLeay, 1819
• Dynastinae MacLeay, 1819
• Cetoniinae Leach, 1815
• Valginae Mulsant, 1842

Молекулярногенетичний аналіз

Станом на 2023 рік було проведено 22 дослідження стосовно монофілетичного (спільного) походження всіх груп пластинчастовусих, зокрема гнойовиків та рослинноїдних. З них лише 10 підтверджують монофілію, тоді як 12 заперечують.

• Медведев С. И. Семейство Scarabaeidae. Фауна СССР. Насекомые жесткокрылые. Том 10, вып. 1-4. 1949–1952. 514 с. (рос.)
• Николаев Г. В. Пластинчатоусые жуки (Scarabaeoidea) Казахстана и Средней Азии. — Алма-Ата: Наука, 1987. — 232 с. — 1000 экз. (рос.)