Захаров Марк Анатолійович

Народний артист СРСР (1991). Лауреат Державної премії СРСР (1987), Державної премії Росії (1992, 1996). Академік Російської акдемії мистецтв (2000), художній керівник московського театру «Ленком».

Захаров Марк Анатолійович
рос. Марк Анатольевич Захаров
Ім'я при народженні	рос. Марк Анатольевич Ширинкин[1][2]
Народився	13 жовтня 1933(1933-10-13)[4][5] Москва, Російська РФСР
Помер	28 вересня 2019(2019-09-28)[3] (85 років) Москва, Росія ·пневмонія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	актор, театральний режисер, кінорежисер, сценарист, театральний педагог
Галузь	кінорежисураd[6] і постановкаd[6]
Alma mater	Державний інститут театрального мистецтва (1955)
Відомі учні	Фоміних Юрій Федоровичd
Знання мов	російська[6]
Заклад	МАТС, Ленком
Членство	СК СРСР
Роки активності	1955 — 2019
Magnum opus	12 стільців
Партія	КПРС
Діти	Захарова Олександра Марківна
Нагороди	Медаль В пам'ять 850-річчя Москви Медаль Ветеран праці артист СРСР (1991) артист РРФСР Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1977) Державна премія РФ (2002)
IMDb	ID 0952272
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

1955 — закінчив акторський факультет ГІТІСу, навчався у В. М. Раєвського, Р. Р. Кінського, П. В. Леслі.

1955 став актором Пермського драматичного театру. З 1956 року почав займатись режисурою в самодіяльному студентському колективі Пермського університету.

1959 — повернувся з дружиною Н. Лапшиновою до Москви, почав працювати в Московському драматичному театрі, потім у Московському театрі мініатюр (театр «Ермітаж»). Там же грала його дружина, після цього працював в Студентському театрі МДУ.

1965 — став режисером Московського театру сатири, 1973 — головним режисером «Ленкому». У 1970-1980-х роках знімає кіно, екранізує п'єси О. Шварца і Р. Горіна в жанрі фантастичної притчі.

З 1973 р. — художній керівник Московського театру «Ленком».

1989 став народним депутатом СРСР від Спілки театральних діячів СРСР.

Помер 28 вересня 2019 року у віці 85 років.

Поставив телефільми:

• «Стоянка поїзда — дві хвилини» (1972)
• «12 стільців» (1976)
• «Звичайне диво» (1978),
• «Той самий Мюнхгаузен» (1979),
• «Будинок, який побудував Свіфт» (1982)
• «Формула кохання» (1984)
• «Убити дракона» (1988)

та ін.

Співавтор сценарію української стрічки «В'язень замку Іф» (1988).

У березні 2014 роки значився серед тих, хто підписав звернення діячів культури Росії з осудом агресії Росії проти України. Пізніше заперечив факт підпису під «фальшивкою провокаційного характеру» і додав, що з пропозицією підписати лист на підтримку Путіна до нього також ніхто не звертався, проте, за умови такого звернення, обов'язково підписався б під ним.

В серпні 2016 схвально відзначав «бережне ставлення до російської історії як науки», політичний курс Путіна стосовно Криму та безальтернативність російської провладної партії Єдина Росія.

• Отримав 49 нагород та премій, серед яких ордени «за визначний внесок у розвиток театрального мистецтва, багаторічну творчу діяльність».
• 2009 — премія «Персона року»

• На його честь названо астероїд 5359 Маркзахаров.

• Дружина — Ніна Лапшинова (1932—2014)
• Донька — народна артистка Росії Олександра Захарова.