Валерій Я́кович Лео́нтьєв (рос.
19 березня 1949, Усть-Уса, Комі АРСР, Російська РФСР) — радянський і російський співак, актор, Заслужений артист України (1987), Народний артист Росії (1996), лауреат премії Ленінського комсомолу (1985), Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» 4-го ступеня (2005), Ордена Пошани (2009) та Ордена Дружби (2014). володар премій World Music Awards, ZD Awards, Овація, Золотий Грамофон, практично беззмінний переможець номінацій «співак року» і «шоу року» за 1980—2001 роки в російських музичних рейтингах того часу.
Валерій Леонтьєв | |
---|---|
Основна інформація | |
Повне ім'я | Валерій Якович Леонтьєв |
Дата народження | 19 березня 1949 (75 років) |
Місце народження | Усть-Уса, Комі АРСР, Російська РФСР |
Роки активності | 1972—нині |
Громадянство | СРСР → Росія |
Професія | співак, актор |
Освіта | Санкт-Петербурзький державний інститут культуриd |
Співацький голос | тенор і баритон |
Інструменти | вокал[d] |
Жанри | поп-музика, денс-поп, рок-музика |
Лейбли | Мелодія і Monolith Recordsd |
Нагороди | |
Премії | |
Звання | |
Автограф | |
Файли у Вікісховищі |
У 1991 році отримав премію в Монте-Карло World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу у Радянському Союзі. 28 березня 1998 на «Площі зірок» у ГЦКЗ «Росія» заклали іменну плиту Валерія Леонтьєва. У 2009 році Іменна зірка Леонтьєва з'явилася на «Алеї зірок» Слов'янського базару у Вітебську.
П'ятиразовий володар Національної російської премії «Овація» у тому числі в номінації «Жива легенда» 1998 року, Восьмиразовий володар премії «Звукова доріжка» в тому числі в номінації «Легенда» 2009 року.
Народився в селі Усть-Уса Комі АРСР в сім'ї оленярів і зоотехніків. Дитячі роки пройшли у селі Невикбож.
Сімейний стан — одружений.
Записав понад 30 платівок і компакт-дисків, з яких багато розходилися мільйонними тиражами.
Народився 19 березня 1949 року в невеликому селі Усть-Уса, в Комі. Його сім'я не мала ніякого відношення до мистецтва. Леонтьєви жили досить скромно. Батько, Яків Степанович Леонтьєв будучи помором з Архангельської області працював ветеринаром в оленярстві, мама Катерина Іванівна Клюц народилася в Україні. Хлопчик був пізньою дитиною, він народився, коли матері виповнилося 43 роки. Крім нього в сім'ї підростала старша сестра Майя.
Незабаром з Усть-Уса сім'я перебралася на батьківщину батька, в Архангельську область. Раннє дитинство Валерія пройшло в селі Верхні Матігори. Коли хлопчикові виповнилося 12 років, сім'я Леонтьєвих знову переїхала на цей раз в Івановську область місто Юр'євець на мальовничому березі Волги.
У дитинстві і юності рідні Валерія помітили, що хлопчика тягне до творчості. Він непогано малював, був дуже пластичний та добре співав — навіть виконував соло в шкільному хорі. А ще він брав активну участь у шкільній самодіяльності і з задоволенням ходив в драмгурток. Але про те, щоб стати артистом або співаком, простий хлопчик з небагатої сім'ї навіть не мріяв.
Після закінчення 8-го класу Леонтьєв здав документи в радіотехнічний технікум в Муромське, але провалив іспити і повернувся довчатися в рідну школу. Мабуть, гени батька-помора позначилися, і Валерій все більше починає мріяти про роботу, пов'язану з морем. У старших класах він практично зважився після закінчення школи виїхати до Владивостока і поступити на океанолога, але для скромної у своїх доходах сім'ї такі витрати виявилися не під силу. Саме тоді Валерій Леонтьєв усвідомив, що є ще одна професія, з якою хотів би пов'язати життя і в 1966-му подав документи в Московський ГІТІС, вибравши акторський факультет. Але нерішучість і комплекс провінціала зробили свою справу: в останній момент Леонтьєв забрав документи з приймальної комісії.
Повернувшись в Юр'євець, Валерій відразу ж пішов на роботу. Перепробував він багато всього: працював електриком, листоношею, різноробочим на цегельному заводі і навіть кравцем. Але освіту треба було отримати, і Валерій вступив у гірничий інститут у Воркуті. Увечері він навчався, а вдень заробляв собі гроші на життя, працюючи лаборантом у НДІ і креслярем одного з проєктних інститутів Воркути. Довчився Леонтьєв лише до третього курсу і кинув навчання: душа не лежала до майбутньої професії. Проте чим далі, тим більше хотілося співати і виступати на сцені. Вогні софітів і аплодисменти залів, повних публіки, вабили хлопця все сильніше.
Початок творчої біографії Валерія Леонтьєва було покладено в 1972 році. Його перший сольний концерт відбувся 9 квітня в одному з будинків культури Воркути. Перший успіх дуже надихнув молодого виконавця, і незабаром він став переможцем регіонального конкурсу «Ми шукаємо таланти» в Сиктивкарі. Цікаво, що нагородою за перемогу стало навчання в Москві, у Всесоюзній творчій майстерні естрадного мистецтва Георгія Виноградова. Чому Валерій, почавши вчитися, майже відразу кинув навчання, історія замовчує. Відомо тільки, що він повернувся в Сиктивкар, в місцеву філармонію. Незабаром Леонтьєв стає солістом колективу «Відлуння». Музиканти підготували дві програми і разом з новим солістом Валерієм Леонтьєвим об'їхали ледь не всі міста Радянського Союзу. Але концерти проходили не в великих залах, а всього лише на сценах місцевих Будинків культури.
Лише 1978 року Валерій вперше виступив на сцені Великого концертного залу в Горькому. Концерт пройшов з великим успіхом, і співак отримав запрошення працювати в міській філармонії. Він погодився, але лише з умовою, що його відправлять на Ялтинський всесоюзний музичний конкурс. Так і сталося. За виконання музичної балади «Пам'яті гітариста» в Ялті Леонтьєву вручили першу премію. Конкурс транслювався на всю країну. Влітку наступного року у Валерія Леонтьєва нова і ще більш гучна перемога: головна премія на 16-му Міжнародному фестивалі естрадної пісні «Золотий Орфей» в Сопоті. Там же вперше він з'явився в оригінальному сценічному костюмі власного авторства, за який болгарський журнал мод вручив йому спеціальний приз.
На початку 1980-их Валерія Леонтьєва знали вже всі: він співав мало не у всіх збірних концертах відомих концертних майданчиків.
Чорна смуга в житті виконавця, як не дивно, почалася через його успіху на фестивалі в Єревані. Він отримав приз популярності, але потрапив в немилість через компліменти американських журналістів, які написали, що Леонтьєв за манерою виконання дуже схожий на Міка Джаггера. Радянським чиновникам від естради це дуже не сподобалося, і цілих три роки Леонтьєва не показують по телевізору і не запрошують на столичні концерти. Крім всіх творчих неприємностей, в цей період Леонтьєв переніс серйозну операцію з видалення пухлини горла. На щастя, голос незабаром відновився, а повернутися на сцену співакові допоміг Раймонд Паулс, який у той час вже мав чималий вплив.
До того ж співак згадав, що досі він не має освіти. Цього разу він поступив та закінчив інститут культури в Ленінграді, де отримав диплом за спеціальністю режисер-масовик. У цей час Валерій Леонтьєв дав у місті на Неві майже два десятки концертів, які пройшли з аншлагом.
1983 року Леонтьєв знову купається в славі і популярності. І знову завдяки композитору Раймонду Паулсу. Саме він віддав виконавцю ціле відділення свого авторського вечора. Концерт відбувся в столичному концертному залі «Росія».
1985 року Леонтьєв отримав премію Ленінського комсомолу. А після цього поїхав до Афганістану разом з групою артистів. 1986 рік ознаменувався поїздкою до Чорнобиля, де співак виступив у селищі Зелений мис. А в 1987 році Леонтьєв вже став Заслуженим артистом України та закінчив ВНЗ.
1991 року Леонтьєв отримав премію The World Music Awards, як найкращий виконавець, лідер з продажу звуконосіїв в СРСР.
Приблизно в 1993 відбувся помітний поворот у творчості Валерія, можна сказати, що він перейшов від «програми» до «супер-шоу». Першим таким «супер-шоу» стало «Повний місяць», в якому ми бачимо перед собою вже майже сучасного нам Леонтьєва.
1994 року пройшла ще одна вкрай цікава програма — «Красуня і Казанова», «красунею» в якій стала Джина Лоллобриджида.
1995 року почалася робота над новим диском «По дорозі до Голлівуду», і на студії «AGM» в Голлівуді були записані 11 нових пісень композитора Юрія Чернавського і поета Олександра Маркевича.
9 березня 1996 року Леонтьєву було присвоєно давно заслужене звання Народного артиста Росії.
28 березня 1998 року в самому центрі Москви, недалеко від Кремля, пройшла урочиста церемонія закладки іменної зірки Валерія Леонтьєва на «Площі зірок». На честь цієї події в ДЦКЗ «Росії» пройшов святковий концерт.
Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну з прихованих раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві просвіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу в престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Георгій Петрович Веселов [міністр культури СРСР] запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана керівництвом КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві культури більшість була настроєна на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1] [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], [2][недоступне посилання з квітня 2019]
This article uses material from the Wikipedia Українська article Леонтьєв Валерій Якович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.