Курка: свійський птах, найпоширеніший птах планети

? Домашня курка
Квочка з виводком курчат
Охоронний статус
Свійський
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Куроподібні (Galliformes) Родина: Фазанові (Phasianidae) Підродина: Фазанні (Phasianinae) Рід: Курка (Gallus) Вид: Курка банківська (Gallus gallus) Підвид: Gallus gallus domesticus (Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Chickens Віківиди: Gallus domesticus ITIS: 176086 NCBI: 9031

На 2003 рік у світі налічувалося близько 24 мільярдів курей. За тривалу історію одомашнення людиною виведена велика кількість різних порід. Розводять їх заради м'яса та яєць, крім того, від них отримують перо і пух.

Назва «кури», однина «курка» походить від прасл. *kurъ («півень»), утворене за допомогою суфікса -r- від звуконаслідувального вигуку *ku або *kur; пов'язується з перс. xurōs‎ — «півень» і дінд. kúlālah — порода курей. Наукова назва утворена від лат. gallus — «півень», та domesticus — «сві́йський, домашній».

Різні види диких птахів у різні часи виявляли на всіх континентах: глухар — в Європі, цесарки — в Африці, Туреччині та Америці й золотий півень — в Азії.

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей до роду Курка (Gallus) належать ще три види: Gallus sonnerati, Gallus lafayettei та Gallus varius. Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін, вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н. е. Пізніше дослідники стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н. е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про давнішу історію одомашнення курей — 6000—8000 років до н. е. в Південно-Східній Азії та Китаї.

Найбільшими виробниками курки є США (18,29 млн тонн за рік), Бразилія (13,6 млн тонн), Китай (12,7 млн тонн), Індія (4,2 млн тонн), Росія (3,75 млн тонн), Мексика (3,27 млн тонн).

У світі існує безліч порід курей, різних на вигляд, за забарвленням, особливостями розведення і напрямком використання. У різних порід яйця мають різний колір: білий, коричневий, зелений, блакитний, червоний тощо. Нині у європейському стандарті з птахівництва нараховується близько 180 порід курей, проте в цілому у світі їх понад 600.

З господарської точки зору породи розділяють на три головні групи:

• яєчні породи,
• яєчно-м'ясні породи,
• м'ясні породи.

Породи мають свої особливості. Яєчні кури — невеликого розміру, швидко ростуть, рано дозрівають. Кури яєчно-м'ясних порід більші, з добре розвиненими м'язами, менш скороспілі. До давно відомих яєчних порід належать:

• Іспанська (англ. Spanish)
• Італійська (нім. Italiener) або леггорн (англ. Leghorn)
• Гамбурзька (англ. Hamburg або Hamburgh)
• Червоношапкова (англ. Red Cap)
• Андалузька (англ. Andalusian)
• Мінорка (англ. Minorca)

Більшість з них, окрім леггорна, втратили своє значення в умовах сучасного великомасштабного виробництва яєць. У дрібних приватних господарствах ці і деякі інші з не насиджуючих порід вимагають великого простору для прогулянок, а взимку — гарно опалюваних приміщень.

У промисловому птахівництві, що включає м'ясну промисловість і виробництво яєць, використовуються гібридні породи і кроси курей. При цьому основними завданнями племінної роботи є виведення спеціалізованих яйценосних та м'ясних ліній, випробування їх на поєднання і схрещування для виведення гібридних несучок і бройлерів.

Кури важать від 1,5 до 5 кг залежно від породи. При цьому півні зазвичай важчі за самок: різниця у вазі може складати до 1 кг. Крім того, існують карликові породи — від 500 г до 1,2 кг.

У курей яскраво виражений статевий диморфізм. Чоловічі особини відрізняються від жіночих в першу чергу яскравим оперенням, яке особливо виділяється на довгому пишному хвості і шиї. У півнів в нижній частині плесна утворюються кісткові вирости — шпори. І курка, і півень мають на голові виразно помітну борідку і гребінь. Вони є органами терморегуляції і дозволяють перенаправляти кровотік до шкіри. В більшості випадків гребінь у півня більший, ніж у курки. Розрізняють гребені:

• листоподібний (з декількома зубцями),
• трояндоподібний,
• стручкоподібний та інших форм.

У курчат є менш виражений гребінь і борідка тілесного кольору. Дзьоб злегка зігнутий. Забарвлення дзьоба і плесна у більшості порід однакове — жовте, біло-рожеве, чорне чи інше. Колір оперення різноманітний — білий, сірий, помаранчевий, рудий, коричневий, червоний, чорний.

Для курей потрібен незначний простір для життя і прогулянок. Вони не дуже чутливі до несприятливих погодних умов, тому переважно добре зимують в звичайному сараї і хлівах. В умовах промислового птахівництва курей розміщують в пташниках (на підлозі або в клітках).

Серед курей можливі випадки канібалізму, якщо одна птаха починає клювати рану іншої особини, а також через стрес у зв'язку з переповненістю курників або через брак в раціоні білків, метіоніну чи певних мікроелементів (зокрема, сірки). У промисловому виробництві з метою запобігання подібним інцидентам (канібалізму, розкльовуванню) і для підвищення споживання корму застосовується метод обрізання дзьоба (дві третини верхньої і одна третина нижньої половини). Цей процес (дебікування) болючий для курей, оскільки їх дзьоб пронизаний тонкими нервовими закінченнями.

Курячий шлунок має 2 відділи — залозистий і м'язистий. Основне перетирання і подрібнення їжі відбувається в м'язистому шлунку. Для цього птах повинен мати можливість ковтати гравій або гальку діаметром 3—5 мм, її можна додавати в годівницю разом з мінеральними кормами.

Кури всеїдні: вони харчуються дрібним насінням, травами й листям, черв'яками та навіть невеликими ссавцями, такими як миші. У домашніх господарствах основний корм курей — це різні види зернових культур, найпопулярніші з яких — овес, ячмінь, гречка і пшениця. Часто кури риють землю у пошуках комах, личинок і насіння. Додавання до зернового корму зелені й тваринної їжі взимку, коли птиця не може сама знаходити черв'яків та клювати траву, корисне. Це збільшує яйценосність.

Також куркам потрібні вітаміни, особливо яєчним породам. У наш час цю потребу задовольняють комбіновані корми. Постійну норму встановити не можна (взимку більше, ніж влітку на волі). Рахують в середньому близько 85 г зерна на одну курку. Взимку корм дається двічі: вранці та ввечері, влітку — один раз. Часте годування, у зв'язку з великою різноманітністю кормів, робить курей примхливими, вимогливими й призводить до ожиріння.

У промислових умовах кури зазвичай харчуються спеціалізованими кормами, в які додають білки та зернові культури. У раціон включають зерно 2—3 видів — кукурудзу, ячмінь та інше (65—70 % від маси всіх сухих кормів), макуху і шроти (8—12 %), сухі тваринні корми — рибне і м'ясокісткове борошно (3—5 %), сухі дріжджі (1—3 %), коренеплоди, трав'яне борошно, мінеральні корми та вітаміни. У країнах з розвиненим птахівництвом для курей різного віку комбікормова промисловість випускає готові повнораціонні комбікорми.

 

Зараз загальноприйняте статеве співвідношення в племінному стаді — один півень на 8—12 курок. Статева скороспілість курок (вік до того, коли знесено перше яйце) — 5—6 місяців. Линяння в хороших несучок продовжується 2—3 тижні, в поганих — два місяці й більше. Після неї яйцекладка за хороших умов годування й утримання відновлюється. Кури здатні нести яйця зазвичай протягом 10 років. У промислових господарствах економічно вигідно використовувати курей лише протягом першого року яйцекладки, оскільки яйценосність з віком знижується на 10—15 % щороку, у племінних господарствах — кожні 2—3 роки, причому на 2—3-й рік залишають лише високопродуктивну птицю. Племінне стадо зазвичай на 55—60 % складається з молодих курок, на 30—35 % — з дволіток і на 10 % — з триліток. Півнів використовують до двох років, найцінніших — до трьох років.

 

Кури сприйнятливі як до паразитів, таких як кліщі, так і до захворювань, викликаних такими збудниками, як бактерії та віруси. Паразит Dermanyssus gallinae живиться кров'ю, викликаючи подразнення та знижуючи несучість, а також виступає переносником бактеріальних захворювань, таких як сальмонельоз та спірохетоз. До вірусних захворювань відноситься пташиний грип.

Серед виявлених захворювань курей трапляється інфекційний бронхіт.

• Курка чи яйце?

Кури широко представлені у фольклорі, релігії, літературі та популярній культурі. Курка є священною твариною в багатьох культурах і глибоко вкорінена в системах вірувань і релігійних практиках. Півнів іноді використовують для ворожіння, це практика, яка називається алектромантикою. Часто жертвоприношення священного півня передбачаєтся під час ритуального півнячого бою, що використовується як форма спілкування з богами.

Півень — національний птах Франції та Кенії (неофіційно). У США курка породи червоний род-айланд обрана офіційним пташиним символом штату Род-Айленд, а півень блакитної породи (Delaware Blue Hen) — штату Делавер. Кури або півні визнані символами багатьох міст (наприклад, Кадзуно в Японії) та інших поселень і розміщені на їхніх гербах.

У романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності», який отримав Нобелівську премію 1967 року, півнячі бої оголошуються поза законом у містечку Макондо після того, як патріарх сім'ї Буендіа вбиває свого суперника по півнячих боях, і його переслідує привид цієї людини.

Кури з'являються в мистецтві в сценах на фермерських подвір'ях, таких як «Індики та кури» Адріана ван Утрехта 1646 року та «Годування курей» Волтера Осборна 1885 року.

•  
  «Золотий півень та курка» — розпис на вертикальному сувої авторства невідомого корейського художника.
•  
  Аскос етрусків у вигляді півня, 4 століття до н.е.
•  
  Півень і курка, народна гравюра на дереві, В'єтнам
•  
  «Годування курей», Волтер Осборн, 1885 рік
•  
  Джозеф Кройголл, «Іспанський півень і равлик», приблизно 1900 р.
•  
  Дерев'яна куряча маска, Балі, кінець 20 століття
•  
  Герб села Вогюе (Ардеш, Франція)

• Аям Цемані — абсолютно чорна порода курей

• Анатомія свійських птахів: навч. посіб. / Л. П. Горальський [та ін.] ; за ред. д-ра вет. наук, проф. Л. П. Горальського, В. Т. Хомича. — 2-ге вид. — Житомир: Полісся, 2014. — 247, [1] с. : рис. — Бібліогр.: с. 237. — 500 прим. — ISBN 978-966-655-730-1
• Ветеринарно-санітарний контроль та оцінка якості продуктів птахівництва: нав. посібник для студ. та виклад. із спец. «Вет. медицина» / Р. Й. Кравців, І. В. Куциняк, Р. В. Біленчук, О. О. Дашковський. — Л. : Галицька вид. спілка, 2004. — 180 с. : фото.цв. — Бібліогр.: с.179-180. — ISBN 966-7893-52-9
• Використання амарантового борошна в годівлі племінних курей-несучок та його вплив на інкубаційні якості яєць і виводимість курчат: дис. … канд. с.-г. наук : 06.02.02 / Тринів Ігор Васильович ; Львів. нац. ун-т вет. медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького. — Л., 2010. — 144 арк. — Бібліогр.: арк. 104—144.
• Вирощування і розведення курей / В. І. Сікачина, В. І. Оненко. — К. : [б.в.], 2001. — 112 с.: іл. — (Бібліотека ветеринарної медицини ; 5-6/2001).
• Довідник з хвороб птиці / [В. В. Герман, Б. Т. Стегній, П. І. Вербицький та ін.]; За ред. В. В. Германа. — Харків: «NTMT», 2002. — 296 с.
• Довідник з цитології, ембріології та гістології свійських тварин / Л. П. Горальський [та ін.] ; за ред. д-рів вет. наук, проф. Л. П. Горальського, В. Т. Хомича ; Житомир. нац. агроекол. ун-т. — Житомир: ЖНАЕУ, 2018. — 259 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 256—257. — 300 прим. — ISBN 978-617-7684-09-0
• Довідник птахівника / Сахацький М. І., Івко І. І., Іонов І. А.та ін.; під редакцією М. І. Сахацького.  ‒ Харків, 2001. — 160 с.
• Інкубація яєць та утримання курчат: корисні поради фахівців / пер. з рос. О. В. Кузьменко. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005. — 110 с.: рис., табл. — (Господарю в подарунок). — ISBN 966-548-988-7
• Кури та індички: практичні поради фахівців / пер. з рос. Ю. В. Русакова ; уклад. В. Булгаков. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. — 128 с.: іл. — (Господарю в подарунок). — ISBN 966-548-917-8
• Мікроелементи у годівлі сільськогосподарської птиці: монографія / Сичов М. Ю. [та ін.] ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. — Київ: Компринт, 2016. — 113 с. — Бібліогр.: с. 85-113. — 100 прим. — ISBN 978-966-929-396-1
• Практикум із годівлі  сільськогосподарських тварин: навч. посіб. / Ібатулін І. І., Кононенко В. Д., Столюк В. Д. та ін.; під ред. акад. УААН І. І. Ібатуліна. — К.: Аграрна освіта, 2009. — 328 с.
• Прийоми і методи поліпшення племінних та продуктивних якостей яєчних курей: дис… канд. с.-г. наук: 06.02.01 / Статнік Ірина Яківна ; Інститут птахівництва УААН. — Бірки, 2005. — 134 арк.: рис., табл.
• Птахівництво і технологія  виробництва яєць та м'яса птиці / В. І. Бесулін, В. І. Гужва та ін. ; за ред. В. І. Бесуліна. — Біла Церква, 2003. — 448 с.
• Селекційно-генетичні та біологічні особливості курей різної селекції: монографія / Н. В. Пустова ; за ред. Й. З. Сірацького. − К. : Люксар, 2009. − 151 с. : табл. − Бібліогр. : с. 134−150 (268 назв). − ISBN 978-966-96176-9-9.
• Технологія виробництва продукції  птахівництва / [Бородай В. П., Сахацький М. І., Вертійчук А. І. та ін.]. — Вінниця: Нова Книга, 2006. — 360 с.
• Технологія  виробництва  продукції  птахівництва: навч. посібн. / Бородай В. П., Пономаренко Н. П., Похил О. М. та ін. — К. : Агроосвіта, 2013. — 272 с. — ISBN 978-966-2007-27-5

• Кури [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 797. — 1000 екз.
• Курка свійська [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] / УРЕ