Костецький Ігор: український письменник, перекладач і видавець

Kostetzky), також Юрій Корибут, (нім. Yuri Korybut) (14 травня 1913, Київ — 14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, літературознавець, режисер, видавець. Справжнє ім'я письменника — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дівочого прізвища матері письменника.

Ігор Костецький
Ім'я при народженні	Ігор В'ячеславович Мерзляков
Псевдонім	Ігор Костецький, Юрій Корибут
Народився	1 (14) травня 1913 Київ
Помер	14 червня 1983(1983-06-14) Швайкгайм (Німеччина)
Діяльність	письменник, драматург, перекладач
Напрямок	модернізм
Magnum opus	«Повість про останній сірник»; «Ціна людської назви»; «Близнята ще зустрінуться»; «Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина».
Премії	Премія імені Пантелеймона Куліша (2019)
Висловлювання у Вікіцитатах

Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та до числа найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.

Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві. Батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Мати — Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся

...була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував „на удосконаленні“ в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків….

Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.

Дитячі роки

У 1919—1924 рр. жив у Вінниці, у садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва «На горі». Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер'ян Степанович Костецький.

Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута.

Освіта

У 1928 Костецький закінчив українську трудову школу в Києві, пізніше — водний технікум. Він одержав практичну театральну освіту режисера. З 1933 р. навчався в Ленінграді у творчій студії при Великому драматичному театрі, з 1935-го — у Москві у Російському інституті театрального мистецтва (ҐІТІС).

1930—1940-ві роки

У 1930-х, здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім». Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.

На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.

У 1945—1949-х роках жив у таборах Ді-Пі.

Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з'їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» — співдоповідь на Першому з'їзді (грудень 1945 року), «Суб'єктивізм у літературній критиці» — доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946 року), «Декілька прикрих питань» — доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948 року). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорс» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, «відкритих листів» Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом «Юрій Корибут».

У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань «Оповідання про переможців» (1946) і «Там, де початок чуда» (1948).

1950-ті роки — до кінця життя

Після розпаду МУРу (1948) його статті періодично друкувалися в журналі «Україна і Світ» у Ганновері, в «Українській літературній газеті» у Мюнхені, а після її перетворення у журнал «Сучасність» — у журналі.

Брав участь у діяльності міжнародних організацій — як член Міжнародного ПЕН-клубу, товариства Теяра де Шардена, Німецького Шекспірівського товариства. Був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ» та книжкової серії «Для аматорів», літературним редактором першого повного перекладу Біблії, випущеного у світ отцями Василіянами 1963 р. в Римі.

У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії.

Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Паунд, Томас Еліот та Арнольд Шенберг. Для видавничих проектів зав'язував знайомство не лише з письменниками, яких збирався видати, а й державними діячами тих країн. Збереглися листи Костецького до Девіда Карвера, тодішнього генерального секретаря Міжнародного ПЕН-клубу, австрійського художника Оскара Кокошки, англійського актора Едварда Гордона Крега, польського письменника Яна Парандовського, президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора і президента Індії Сарвепаллі Радхакришнана, німецького художника і письменника Людвіга Майднера^[de] та багатьох інших відомих осіб.

Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.

«Афера Костецького»

Ігор Костецький був одружений із письменницею Елізабет Коттмаєр.

Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху, він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».

Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного — що, звичайно, відбилося в його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів — при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Йонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не було поставлено. На відміну од театру абсурду п'єси Костецького є ідеалістичними, а не песимістичними.

Велику роль у пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади українською творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Паунда, Штефана Ґеорґе, Федеріко Ґарсія-Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» німецькою мовою.

Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Теяра де Шардена.

Роман

• Мертвих більше нема (незавершений)

Повісті

• Повість про останній сірник (1940-ві)
• День святого (1946; 1963)
• Мій третій Рим (1964)

Збірки оповідань

• Оповідання про переможців (1946) [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Там де початок чуда (1948)

Окремі оповідання

• Ми з Недж (1944)
• Ціна людської назви (1946)
• Божественна лжа (1946)
• Перед днем грядущим (1947)
• Шість ліхтарів і сьомий місяць (1947)
• Тобі належить цілий світ (1946; 1950)
• Ґуґа, Ґоґа, Ґіґо (1959)
• Історія ченця Гайнріха (1963)

П'єси

• Спокуси несвятого Антона (1946)
• Близнята ще зустрінуться (1947)
• Дійство про велику людину (1948)

Літературознавство, театрознавство, есеї

• Що таке романтизм? // Український вісник, 1944. Ч. 4 (128) [5] [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Український реалізм ХХ сторіччя // МУР, Реґенбурґ, 1947 (збірник III) [6]. — С. 33—37.
• Юрій Корибут. Свій білий світ. // Арка, Мюнхен, 1948. № 3—4. — С. 46—48.
• Советская театральная политика и система Станиславского. Мюнхен: Ин-т по изучению СССР, 1956. — 110 с.
• Як читати Олега Зуєвського? // Олег Зуєвський. Під знаком фенікса [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]. «На горі», 1958. — С. 5—30.
• Тло поетичної місії Езри Паунда // Вибраний Езра Павнд. «На горі», Мюнхен, 1960. — С. 7—15.
• «Душа сторіччя»: До 400-ї річниці з дня народження Шекспіра // Сучасність, 1964, № 7. — С. 34—63.
• Мій Юрій Клен. // Сучасність, 1966, № 3. — С. 55—73.
• Про Пабльо Неруду та те, що навколо // Сучасність, 1966, № 11. — С. 50—72.
• Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина (1971).
• Зиновій Бережан (1974).

Інше

• Про єдність різноманітного і суперечливого (невиголошена промова на з'їзді українських письменників еміґрації) // «Слово». Збірник українських письменників. ч. 1 [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] — Нью-Йорк, 1962. — С. 318—325.
• Відкритий лист до редакції «Сучасности» // Кур'єр Кривбасу. — 2001. — № 142. — С. 87—106.
• Етюди про католичний світогляд // Україна і світ. — Ганновер, 1955.

Переклади

• Презнаменита й прежалісна трагедія Ромео та Джульєтти (1957)
• Шекспірові сонети (1958) [7] [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Вибраний Езра Павнд (1960) [8] [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Вибраний Казимир Едшмід (1960)
• Спустошена земля (1963)
• Вибраний Стефан Ґеорґе (1971; 1973)

• І. Костецький Збірник до 50-річчя [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — Мюнхен: На горі, 1963—1964.
• І. Костецький Театр перед твоїм порогом [Архівовано 25 серпня 2021 у Wayback Machine.]. — Мюнхен: На горі, 1963.
• І. Костецький Тобі належить цілий світ. Вибрані твори, упорядник: Марко Роберт Стех. — К.: Критика, 2005.

25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1-й та 2-й провулки 12 грудня на вулицю, 1-й та 2-й провулки Ігоря Костецького

• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 17. Творчість Ігоря Костецького [Архівовано 2 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 18. Ігор Костецький самототожність і українсько-російські взаємини [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Костецький Ігор. Швайцарські перехрестя [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.]// Українська Літературна Газета (Мюнхен). — Листопад 1957 року. — Ч. 11 (29). — С. 5—6.
• Юрій Соловій. Відвідини «На горі». Спроба інтерв'ю з додатком практичної есхатології [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Сучасність. — Листопад 1962 року. — 11 (23). — С. 77—97.
• Юрій Соловій. Відвідини «На горі» (закінчення) [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]// Сучасність. — грудень 1962. — 12 (24). — С. 30—46.
• І. Костецький. Три маски [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]// Театр. — Мюнхен—Ауґсбурґ, травень 1946 року. — Ч. 1. — С. 13—16.

• Василенко Вадим. Начерки творчого портрета Ігоря Костецького: світогляд, стиль, письмо // Критика. 2022. 11–12 (301—302). С. 13–27. Електронний ресурс: https://krytyka.com/ua/articles/nacherky-tvorchoho-portreta-ihoria-kostetskoho-svitohliad-styl-pysmo
• Володимир Мукан «Гротеск і парадокс у драматургії Ігоря Костецького (на матеріалі п'єси „Спокуси несвятого Антона“)» Київ, Літературознавчі студії: Збірн.наук.праць. — Випуск 37. — Частина 2. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2013. — С. 82—89.
• Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
• С. Д. Павличко. Теорія літератури. — К.: Основи, 2002.
• Г. Грабович. Тексти і маски. — К.: Критика, 2005.
• А. Біла. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. — К.: Смолоскип, 2006.
• Марко Роберт Стех. Містерія стилю // Критика. 1—2. — 2001 рік.
• Марко Роберт Стех. Мітичний родовід «великої людини» // КРИТИКА. 1—2. 2002 рік.
• Ihor Kostetsky in the Encyclopedia of Ukraine [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.]
• І. М. Дзюба. Костецький Ігор [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.
• Дмитро Дроздовський. Поетика й філософія шекспірівського тексту в художній концепції Ігоря Костецького: компаративістський аспект // Studia methodologica. — Випуск 30. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. — С. 127—134.
• Дмитро Дроздовський. Шекспірівські шукання в українській еміграційній літературі: імпровізація, співтворчість, абсурдність // Питання літературознавства: науковий збірник; [гол. ред. проф. О. В. Червінська]. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. — Випуск 84. — С. 222—230.
• Барка В. Експресіоністична проза І. Костецького // Сучасність. — 1963. — № 5. — С. 40—46.
• Качуровський І. «Принцип абсолютизації» в перекладах І. Костецького // Ігор Костецький: Збірник, присвячений 50-й річниці з дня народження письменника. — Мюнхен: На горі, 1963—1964. — С. 206—216.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Назвав би ці записи спогадами… / Андрій Мерзляков // Хроніка, 2000. — Наш край. — 1993. — № 1—2 (3—4). — С. 205—214.
• Портрет мистця замолоду / Андрій Мерзляков // Сучасність, Випуски 1—4. — Українське товариство закордонних студій, 2003. — С. 140.
• Валентина Савчин, Тетяна Остра. Стратегія Костецького як перекладача Romeo and Juliet і Hamlet [9][Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]
• Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.