Жан-Марк Еро

Член Соціалістичної партії. Міський голова Сен-Ерблена з 14 березня 1977 до 20 березня 1989 року. Мер Нанта з 20 березня 1989 року. Прем'єр-міністр Франції з 15 травня 2012 року до 31 березня 2014, міністр закордонних справ Франції з 11 лютого 2016 до 17 травня 2017 року.

Жан-Марк Еро Jean-Marc Ayrault
фр. Jean-Marc Ayrault
168-ий Прем'єр-міністр Франції 20-й Прем'єр-міністр П'ятої республіки
15 травня 2012 — 31 березня 2014
Президент	Франсуа Олланд
Попередник	Франсуа Фійон
Наступник	Мануель Вальс
Народився	25 січня 1954(1954-01-25) (70 років) Молевріє (департамент Мен і Луара, Франція)
Відомий як	політик
Країна	Франція
Alma mater	Нантський університет і JMU
Політична партія	Соціалістична партія (Франція)
У шлюбі з	Бріжітт Терр'єн
Релігія	католицтво
Нагороди
jmayrault.fr
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Жан-Марк Еро народився 25 січня 1950 року, в Молевріє, що в департаменті  Мен і Луара, син Жозефа Еро, колишнього сільськогосподарського робітника, який згодом працював на текстильній фабрики, та Жоржетти Узено, колишньої швачки, яка пізніше стала домогосподаркою. 

Ранню освіту здобув в католицькій початковій школі Святого Йосипа в Молевріє, після чого, в період між 1961 та 1968 роками, навчався в ліцеї Кольбера, в Шоле. Згодом вивчав німецьку мову в Нантському університеті. У 1969—1970 роки провів рік навчання в Вюрцбурзькому університеті в Південній Німеччині. 1972 року отримав диплом вчителя німецької мови. Він залишився в районі Нанта на рік випробувального терміну учительства, який провів у Резе. 

Еро виріс в католицькій родині, у юності брав участь у Русі сільської християнської молоді^[fr]. Був близький до доктрини теології визволення, тож незабаром вступив до спілки Християнської робітничої молоді. Після з'їзду в Епіне (1971) вступив 1972 року до Соціалістичної партії Франції.

З 1973 року й до обранням в Національні збори в 1986 року він працював в учителем німецької мови в сусідньому Сен-Ерблені.

1977 року у 27-річному віці був обраний мером Сен-Ерблена. На цій посаді пропрацював дванадцять років. До 1991 року входив до лівого крила соціалістичної партії (так звані попереністи). 1989 року соціалістична партія здобула шанс виграти вибори мера у Нанті, оскільки колишній правий мер відмовився від повторного балотування. З грудня 1988 року Еро став офіційним кандидатом на посаду мера. Його виборча кампанія мала потужну підтримку від тодішнього президента Франсуа Міттерана та прем'єр-міністра Мішеля Рокара. 12 березня 1988 року Еро у першому турі набрав 50,19 % голосів (його суперник Данієль Ожро одержав 40 %). 1995, 2001 і 2008 Еро був переобраний на посаді мера Нанта.

Після перемоги на президентських виборах 2012 року Франсуа Олланда розглядалися дві кандидатури на посаду прем'єр-міністра: Мартін Обрі та Еро. На думку швейцарського журналіста Матьє фон Рора, вибір на користь Еро свідчить про технократичний характер уряду, окрім того — це жест назустріч Німеччині, оскільки Еро володіє німецькою та має добрі контакти з німецькими соціал-демократами.

Депутатська кар'єра

Національні збори Франції

Голова парламентської фракції соціалістів в Національних Зборах Франції в 1997—2012 роках. Переобирався головою фракції в 2002, 2007 роках. 

Член Національних Зборів Франції від департаменту Атлантична Луара (3-й виборчий округ): в 1986—2012. Вперше обраний 1986 року, переобраний в 1988, 1993, 1997, 2002, 2007 роках.   

Генеральна рада

Генеральний радник департаменту Атлантична Луара: 1976—1982 роках. 

Муніципальна рада

Мер міста Нанта: Починаючи з 20 березня 1989 року. Переобраний в 1995, 2001, 2008 роках. 

Муніципальний радник Нанта: Починаючи з 20 березні  1989 року. Переобраний в 1995, 2001, 2008 роках. 

Мер Сен-Ерблена: в 1977—1989 роках. Переобраний 1983 року. 

Муніципальний радник Сен-Ерблена: в 1977—1989. Переобраний 1983 року. 

Міське співтовариство

Президент міської спільноти Нант-Метрополь^[fr]: починаючи з 2002 року. Переобраний 2008 року. 

Член ради спільноти Нант-Метрополь: починаючи з 2002 року. Переобраний 2008 року. 

Урядова кар'єра

15 травня 2012 року призначений Прем'єр-міністром Франції новим президентом Франції Франсуа Олландом. 

• Жан-Марк Еро — Прем'єр-міністр;
• Лоран Фабіус — міністр закордонних справ;
• Венсан Пейон — міністр національної освіти; 
• Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
• П'єр Московічі — міністр економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі;
• Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
• Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій;
• Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
• Ніколь Брик — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
• Арно Монтебур — міністр промислової модернізації; 
• Мішель Сапен — міністр праці, зайнятості та соціального діалогу; 
• Жан-Ів Ле Дріан — міністр оборони;
• Орелі Філіппетті — міністр культури та масових комунікацій; 
• Женев'єв Фьоразо — міністр вищої освіти та науки; 
• Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прес-секретар уряду; 
• Стефан Ле Фоль — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
• Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
• Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
• Валері Фурнерон — міністр у справах спорту, молоді, народної освіти та суспільного життя. 

Міністри-делегати

• Жером Каюзак — міністр-делегат бюджету (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
• Жорж По-Ланжевен — міністр-делегат успішної освіти (в підпорядкуванні міністра національної освіти);
• Ален Бачили — міністр-делегат зі зв'язків з парламентом (в підпорядкуванні прем'єр-міністра);
• Дельфін Бато — міністр-делегат у справах юстиції (в підпорядкуванні міністра юстиції);
• Франсуа Ламі — міністр-делегат у справах міст (в підпорядкуванні міністра житлового будівництва та рівних територій); 
• Бернар Казенно — міністр-делегат з європейських справ (в підпорядкуванні міністра закордонних справ); 
• Мішель Делоне — міністр-делегат у справах людей похилого віку та залежності (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Сільвія Пінель — міністр-делегат ремесел, торгівлі і туризму (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення);
• Бенуа Амон — міністр-делегат у справах економічної та соціальної солідарності (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
• Домінік Бертінотті — міністр-делегат з питань родини (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Марі-Арлетт Карлотта — міністр-делегат у справах інвалідів (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Паскаль Канфом — міністр-делегат у справах розвитку (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);

 * Яміна Бангігі — міністр-делегат у справах французьких громадян за кордоном та франкофонії (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);

• Фредерік Кюв'є — міністр-делегат транспорту та морського господарства (в підпорядкуванні екології, енергетики та сталого розвитку);
• Флер Пеллере — міністр-делегат у справах малого та середнього бізнесу, інновацій та цифрової економіки (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення); 
• Кадер Аріф — міністр-делегат у справах ветеранів (в підпорядкуванні міністра оборони). 

Прем'єр-міністр Жан-Марк Еро був повторно призначений прем'єр-міністром 18 червня 2012 та обіймав посаду до 31 березня 2014. Це був його другий уряд, призначений президентом Республіки Франсуа Олландом. 

• Жан-Марк Еро — Прем'єр-міністр
• Лоран Фабіус — міністр закордонних справ;
• Венсан Пейон — міністр національної освіти; 
• Крістен Тобіра — хранитель печаток, міністр юстиції;
• П'єр Московічі — міністр економіки та фінансів;
• Марісоль Турень — міністр соціальних справ та охорони здоров'я; 
• Сесіль Дюфло — міністр житлового будівництва та рівності територій; 
• Мануель Вальс — міністр внутрішніх справ;
• Дельфін Бато — міністр екології, енергетики та сталого розвитку; 
• Арно Монтебур — міністр промислового відновлення; 
• Ніколь Брик — міністр зовнішньої торгівлі; 
• Мішель Сапен — міністр праці, зайнятості, професійної підготовки та соціального діалогу; 
• Жан-Ів Ле Дріан — міністр оборони;
• Орелі Філіппетті — міністр культури та масових комунікацій; 
• Женев'єв Фьоразо — міністр вищої освіти та науки; 
• Нажа Валле-Белькасем — міністр з прав жінок та прессекретар уряду; 
• Стефан Ле Фоль — міністр сільського господарства та агропромислового комплексу; 
• Маріліз Лебраншу — міністр державної реформи, децентралізації та державної служби; 
• Віктор Люрель — міністр заморських територій; 
• Сільвія Пінель — міністр у справах ремесел, торгівлі та туризму; 
• Валері Фурнерон — міністр у справах спорту, молоді, народного освіти та суспільного життя. 

Міністри-делегати

• Жером Каюзак — міністр-делегат бюджету (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
• Жорж По-Ланжевен — міністр-делегат успішної освіти (в підпорядкуванні міністра національної освіти);
• Ален Бачили — міністр-делегат зі зв'язків з парламентом (в підпорядкуванні прем'єр-міністра);
• Франсуа Ламі — міністр-делегат у справах міст (в підпорядкуванні міністра житлового будівництва та рівних територій);
• Бернар Казенно — міністр-делегат з європейських справ (в підпорядкуванні міністра закордонних справ); 
• Мішель Делоне — міністр-делегат у справах людей похилого віку та залежності (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Бенуа Амон — міністр-делегат у справах економічної та соціальної солідарності (в підпорядкуванні міністра економіки, фінансів та зовнішньої торгівлі);
• Домінік Бертінотті — міністр-делегат з питань родини (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Марі-Арлетт Карлотта — міністр-делегат у справах інвалідів (в підпорядкуванні міністра соціальних справ та охорони здоров'я);
• Тьєррі Репентен — міністр-делегат з підготовки кадрів та навчання (в підпорядкуванні міністра праці, зайнятості, професійної підготовки та соціального діалогу);
• Паскаль Канфом — міністр-делегат у справах розвитку (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);
• Яміна Бангігі — міністр-делегат у справах франкофонії (в підпорядкуванні міністра закордонних справ);
• Фредерік Кюв'є — міністр-делегат транспорту, у справах моря та рибальства (в підпорядкуванні екології, енергетики та сталого розвитку);
• Флер Пеллере — міністр-делегат у справах малого та середнього бізнесу, інновацій та цифрової економіки (в підпорядкуванні міністра промислового відновлення); 
• Кадер Аріф — міністр-делегат у справах ветеранів (в підпорядкуванні міністра оборони). 

Жан-Мішель Еро з 1971 року одружений з Бріжітт Терр'єн, також уродженкою Молевріє. Дружина закінчила філологічний факультет і з 1974 року працює вчителькою в коледжі. З 1982 до 2001 року обиралася генеральною радницею кантону Сен-Ерблен-Західний Ендр. Подружжя має двох дочок.

• Philippe Goulliaud: Jean-Marc Ayrault, la rançon de l'expérience. In: Le Figaro. 26. Juni 2007.
• Alain Besson: Jean-Marc Ayrault. Une ambition nantaise… Editions Coiffard, Nantes 2004, ISBN 2-910366-49-9.

• Офіційний сайт прем'єр-міністра Франції [Архівовано 7 травня 2010 у Wayback Machine.] 
• Pe-a.ru/Fr/Fr-ru.php Прем'єр-міністри Франції на Політичному атласі [Архівовано 20 жовтня 2007 у Wayback Machine.] 
• Особиста сторінка на сайті Національних зборів Франції [Архівовано 15 травня 2012 у Wayback Machine.] (фр.)
• Php ?option=com_content&view=article&id=35&Itemid=57 Біографія на своєму особистому сайті (фр.)
• (фр.) Fr Офіційний блог^{[недоступне посилання з липня 2019]}