Ганс Крістіан Андерсен: данський письменник, казкар

Hans Christian Andersen; [ˈhanˀs ˈkʁæsdjan ˈɑnɐsn̩]; 2 квітня 1805, Оденсе — 4 серпня 1875, Копенгаген) — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Непохитний олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка», «Дівчинка з сірниками», «Принцеса на горошині» та інших. Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Ганс Крістіан Андерсен
дан. Hans Christian Andersen
Ім'я при народженні	дан. Hans Christian Andersen
Народився	2 квітня 1805(1805-04-02)[1][2][…] Оденсе, Данія-Норвегія[4][5][…]
Помер	4 серпня 1875(1875-08-04)[1][3][…] (70 років) Копенгаген, Данія ·рак печінки
Поховання	Кладовище Асистенс і Tomb of Hans Christian Andersend
Громадянство	Данія-Норвегія Данія
Місце проживання	Данія Hans Christian Andersen's Childhood Homed Слагельсе Гельсінгер Kong Hans' Vingårdd Rolighedd
Діяльність	письменник, поет, прозаїк-романіст, дитячий письменник, автобіограф, драматург, журналіст, мандрівник, вирізальник профілів із паперу
Сфера роботи	казка, творче та професійне письмоd[7], поезія[7], проза[7] і дитяча література[7]
Alma mater	Slagelse Gymnasiumd (1826) і Копенгагенський університет
Мова творів	данська
Роки активності	1827 — 1875[8]
Жанр	казка і роман
Magnum opus	Імпровізатор, Піша подорож від каналу Голмен до східної околиці Амаґера, Казка про моє життя, Гидке каченя, Мизиночка, Снігова королева, Непохитний олов'яний солдатик, Мисливець, Русалонька, Нове вбрання короля і Принцеса на горошині
Конфесія	лютеранство
Батько	Hans Andersend[9]
Мати	Anne Marie Andersdatterd[9]
Брати, сестри	Karen Marie Andersend[10]
Автограф
Нагороди	премія Прометея, зал славиd Golden Paintbrushd (1976) почесний професорd (1851) Lektorixd
Ганс Крістіан Андерсен у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Дитинство

 

 

Ганс Крістіан Андерсен народився в Оденсе — місті на данському острові Фюн. Його батько — Ганс Андерсен (1782—1816) був бідним шевцем, мати — Ганна Марі Андерсдаттер (1775—1833) — прачкою (вона походила з бідної сім'ї, у дитинстві мусила жебракувати, її поховали на кладовищі для бідних).

У Данії існує легенда про королівське походження Андерсена, бо в ранній біографії він писав, що в дитинстві грався з принцом Фрітсом, який згодом став королем Фредеріком VII, і у нього не було друзів серед вуличних хлопчаків — лише принц. Дружба Андерсена з принцом Фрітсом, згідно з фантазією Андерсена, тривала і в дорослому віці, до самої смерті Фрітса. За винятком родичів, нібито лише Андерсен був допущений до труни покійного. Причиною цієї фантазії були розповіді батька Ганса Крістіана про те, що він нібито є родичем короля.

Хоча батьки Ганса були постійно зайняті важкою працею, щоб забезпечити існування сім'ї, вони оточили єдиного сина великою любов'ю та турботою. У нього завжди були цікаві іграшки, які майстрував йому батько. Він і прищепив майбутньому літератору любов до книг: вечорами читав вголос Біблію, історичні романи, новели та оповідання. Та й від своєї матері Ганс почув чимало народних переказів і пісень. Надмірна опіка у ранньому дитинстві призвела до того, що він був доволі замкнутим хлопчиком, зазвичай сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності. З дитинства майбутній письменник виявляв схильність до мріяння і письменництва, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і нерозуміння-знущання сусідських дітей. Ймовірно, що така мрійливість передалася Гансу по батьковій лінії, адже його діда Андерса Хансена, різьбяра по дереву, також вважали в місті диваком, тому що він вирізав дивні фігурки напівлюдей-напівтварин із крилами.

Дитяча зрілість

Безтурботне дитинство закінчилося дуже швидко — у 1816 році помер його батько, проживши недовго і залишивши дружину з малолітнім сином і дочкою-немовлям. Щоб урятувати сім'ю від злиднів, бідний швець пішов у солдати. У битвах тримався стійко і прямо, після війни повернувся геть хворим і невдовзі помер.

Мати Андерсена з бідняцького роду змушена була шукати шляхів прогодувати дітей та себе. Відтак вона, по смерті чоловіка, стала працювати прачкою, а потім ще й вийшла заміж, вдруге. А малий Ганс змушений відтоді заробляти собі на прожиття. У 12 років Андерсена віддали в підмайстри на суконну фабрику, а потім на тютюнову.

Перша спроба дати освіту синові виявилася невдалою: батьки віддали його вчитися до вдови перчаточника, але після першої прочуханки Ганс Крістіан забрав свій буквар і гордо пішов. Пізніше, час від часу, ходив до школи для бідняків — здобувати початкову освіту. Там викладали тільки Закон Божий, письмо й арифметику. Андерсен не любив учитися: уроків майже не готував, учитель часто бив його по пальцях так, що ті розпухали. Натомість з великим задоволенням він розповідав друзям вигадані історії, героєм яких був сам. Звичайно ж, цим історіям ніхто не вірив. Відтак Ганс доволі пізно навчився читати й писати — лише у 10 років. Пізніше довелося матері перевести його в благодійну школу (куди брали і єврейських дітей), де фізичні покарання не практикувалися; нею керував християнин Феддер Карстенс.

Величезне враження на Андерсона справив випадковий виступ на сцені справжнього театру. З Копенгагена до Оденсе приїхала театральна трупа. Для вистави був потрібний статист і Ганс Крістіан отримав безсловесну роль кучера. З цього моменту хлопчик вирішив, що театр — його покликання, він марив ним.

Юність та зрілі роки

У 1819 році, заробивши трохи грошей і купивши перші чоботи, Ганс Крістіан вирушив до Копенгагена. Завдяки своїм опікунам та покровителям він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.

Упродовж року в Копенгагені Ганс Крістіан намагався потрапити до театру. Спершу він прийшов додому до відомої співачки і, від хвилювання заливаючись сльозами, просив її влаштувати його в театр. Вона обіцяла все влаштувати, щоб тільки відв'язатися від настирливого дивного довготелесого підлітка, але, звісно, не виконала своєї обіцянки. Набагато пізніше вона скаже Андерсену, що просто сприйняла тоді його за божевільного. Ганс Крістіан був довготелесим підлітком з видовженими й тонкими кінцівками, шиєю і таким же довгим носом, він був свого роду життєвим аналогом Гидкого Каченяти. Але завдяки чудовому сопрано і його проханням, а також із жалю, Ганса Крістіана, попри неефектну зовнішність, прийняли до Королівського театру, де він грав другорядні ролі. Але з часом його все менше й менше залучали до вистав, відтак почалася вікова ломка голосу і його звільнили. Після того, як один зі столичних акторів сказав, що з Андерсена актора не вийде, з мрією про сцену йому довелося розлучитися. Натомість інші колеги з театру говорили, що вважають Андерсена поетом. Сприйнявши цю пропозицію близько до серця, він починає писати.

Зневірений і живучи голодно, Ганс Крістіан вирішив написати п'єсу в п'яти актах «Сонце ельфів» і написав листа королю, переконавши дати гроші на її видання. До цієї книги входили й вірші. Також він подбав про рекламу і дав анонс у газеті. Книгу надрукували, але ніхто її не купував, тож її довелося використати як обгортку. Ганс Крістіан не втрачав надії та запропонував театру поставити виставу за його п'єсою. Йому відмовили з приписом «з огляду на повну відсутність досвіду в автора й автор узагалі безграмотний». Але довколишні з приязню ставилися до настирливого юнака, які поспівчували бідному і чутливому хлопчикові та поклопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив йому вчитися в школі в містечку Слагельсе.

І у 1822 році юнак вирушив до Слагельсе і був зарахований до другого класу латинської гімназії. Тож тепер довелося знову сідати за парту: у 17 років він став другокласником, але до кінця життя так і писав з помилками. Бідував: ходив у лахмітті, підошви підв'язував мотузками, щоб взуття трималося купи. Винаймав куточок у найбіднішому районі міста. Господиня з жалю щоранку наливала йому кави й давала шматок булки. На довгі місяці це стало його їжею. Писав п'єси, водевілі, вірші, казки, які волів називати оповіданнями.

Він знову й знову стукав у двері літератури: урешті-решт за публікацію в газеті «Арфа» першого акту «Розбійників у Віссенберге» він отримав свій перший літературний гонорар. Його творчі потуги привернули увагу директора столичного театру Й. Колліна, який і вибив йому стипендію і навчання в школі-гімназії Гельсінгера. Це означало, що більше не потрібно було думати про шматок хліба, про те, як прожити далі. Учні в школі були на 6 років молодші за Андерсена. Він згодом згадував про роки навчання у школі як про найпохмурішу пору свого життя через сувору критику ректора навчального закладу і болісно переживав із цього приводу до кінця своїх днів — бачачи ректора в кошмарних снах.

У 1826—1827 роках були опубліковані перші вірші Андерсена («Вечір», «Присмертне дитя»), які отримали позитивний відгук критики, а автор замріяв поступити ще до столичного університету. Тим паче, що у своїх намірах він мав підтримку відомих данських письменників тогочасся — лідера романтичного напряму А. Г. Еленшлегера і визнаного драматурга Й. Л. Хейберга.

Мандрівник Андерсен

Родина Андерсена була з-поміж зубожілих, тому уже з дитинства він звик був поневірятися по родичах та різних опікунах (після смерті батька). Відтак значну частину його життя складали різні поїздки (короткочасні чи тривалі). Найпершою тривалою поїздкою слід вважати переїзд із рідного Оденсе до Копенгагена (що було пов'язане із зароблянням грошей та навчанням). Оселившись у столиці, де він жив у доволі спартанських та ощадливих умовах, Ганс не полишав своїх мрій (як театральних так і письменницьких).

У 1828 році Ганс Крістіан Андерсен вступив до Копенгагенського університету й по закінченні склав два іспити на звання кандидата філософії. Заняття в університеті він поєднував з діяльністю дописувача та сценариста (бо вважав, що мав досвід в театральних трупах). Написаний ним водевіль, зацікавив режисерів і був поставлений в Королівському театрі. Тоді ж він написав й першу романтичну прозу. На отримані гонорари Ганс Андерсен вирушив до Німеччини, де познайомився з кількома цікавими людьми і написав чимало нарисів-творів під враженням від поїздки.

У 1833 році Ганс Крістіан зробив подарунок королю Фредеріку — це був цикл його віршів про Данію й отримав після цього від нього грошову допомогу, яку витратив повністю на подорож Європою. Відтоді він безперервно подорожував і був за кордоном 29 разів, а також близько десяти років прожив за межами Данії. Андерсен познайомився з багатьма письменниками і діячами мистецтв. У Парижі він познайомився з Генріхом Гейне, у Римі — з відомим тоді скульптором Торвальдсеном. Далі вирушив до Флоренції, Неаполя, Венеції — і написав есе про Мікеланджело і Рафаеля. В Англії зав'язалася дружба із Чарльзом Дікенсом, з яким вони ще довго листуватимуться. У Франції Андерсен зблизився з Віктором Гюго, познайомився з Оноре де Бальзаком і Олександром Дюма. На його вірші написали романси Шуман і Мендельсон.

У поїздках він черпав натхнення для своєї творчості, а володіючи даром імпровізації він переносив свої враження на папір. Відтак усі мандри Андерсена описані в його подорожніх книгах нарисів, присвячених Італії, Швеції, Іспанії, Португалії, Балканам. Данська публіка частково висловлювала невдоволення його тривалим перебуванням далеко від дому, але в Європі Андерсена оцінили раніше, ніж на батьківщині, в Німеччині та Англії його вважали великим майстром слова. Правда, вже в 1840 роки, Андерсен користувався заступництвом короля Крістіана VIII, а після смерті монарха в 1848 році, коли почалося повстання в Шлезвіг-Гольштейн, яке загрожувало цілісності данської держави, він написав кілька віршів у патріотичному дусі.

Відтак, окрім численних уявних мандрів, за життя, Ганс Крістіан Андерсен здійснив 29 великих подорожей по світу і вже в літах повернувся у рідне місто. На його честь там влаштували феєрверк, а в школі скасували заняття.

Особисте життя

Ганс Крістіан Андерсен ніколи не був одружений і не мав дітей. Через це частина його життя, а саме особисте, обросло легендами та переказами. Частину цих відомостей сучасники дізналися із його уст, себто з автобіографічної книжки, а решту розповіли у своїх мемуарах його сучасники та дослідники.

Встидливий та полохливий хлопчак, Ганс уперше закохався ще в школі. То була дівчинка Сара, яка жаліла худорлявого з маленькими очима, величезним носом та довгими руками хлопчину. Подаровану нею троянду Андерсен зберігав впродовж усього життя.

У 25 років юнак Андерсен закохався в сестру університетського приятеля 17-річну Ріборґ Войт. Але її брат не хотів мати такого дивака за свого родича й заявив Гансові, що вона засватана. Він так і не дізнався, що кохана ніколи не виходила заміж.

20 вересня 1843 року Андерсен написав: «Я кохаю!». Йшлося про шведську співачку Єнні Лінд. Вродлива жінка була на 15 років молодшою за Андерсена. На його освідчення відповіла, що натомість може запропонувати лише дружбу. Називала його братом. Оперна діва вийшла заміж за піаніста. Найліричніші казки Андерсена — «Русалонька», «Снігова королева», «Соловейко» — присвячені саме Єнні Лінд.

«Я заплатив за свої казки велику, непомірну ціну. Відмовився заради них від особистого щастя і проґавив той час, коли уява повинна була поступитися місцем дійсності», — писав він у спогадах. Перед смертю письменник відвідував будинки розпусти, де довго бесідував з оголеними дівчатами. Далі розмов справа не йшла. Андерсен помер, так і не пізнавши жінки.

За іншою версією, Андерсен був нетрадиційної орієнтації. Дослідники його біографії, такі як Аксель Дреслоу та Міхаель Рютц, вважають, що письменник довгий час був закоханий у стокгольмського чиновника Едварда Колліна. Підставою є чуттєвий характер їхнього листування. У серпні 1836 року чиновник одружився, і вже в квітні 1837 року в Копенгагені видається «Русалонька», у яку, як вважається, Андерсен вилив свій душевний біль від невзаємного кохання.

Світове визнання

Розквіт творчості Ганса Крістіана Андерсена припав на другу половину 1830—1840-х років; тоді написано більшість казок, які згодом принесли йому світову славу.

У 1867 році Ганс Крістіан Андерсен отримав чин статського радника і звання почесного громадянина свого рідного міста Оденсе. Він був також нагороджений лицарським орденом Данеброг в Данії, орденом Білого Сокола Першого класу в Німеччині, орденом Червоного орла Третього класу в Пруссії, орденом Святого Олава в Норвегії.

У 1875 році за наказом короля оголошено в день народження письменника, що йому поставлять пам'ятник у Копенгагені в королівському саду. Андерсен не вважав себе дитячим письменником і сам не цінував своїх казок, але й далі писав нові й нові.

Хвороба і смерть

Андерсен відрізнявся високим зростом, був худорлявий і сутулий. Характер у казкаря теж був вельми кепський і полохливий: він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта, боявся загинути у вогні та отруєння. Він жахався найменшої подряпини, а назви хвороб викликали у нього тремтіння. Йому снилося, що його поховають живцем, тому щовечора клав біля ліжка записку: «Я живий».

1872 року Андерсен вперше пережив напад хвороби, від якої йому вже не судилося вилікуватися. Влітку 1872 Андерсен упав з ліжка й дуже забився. Він так і не одужав після цієї травми, але прожив до 4 серпня 1875 року. Помер у будинку свого друга банкіра Моріца Мельхіора. Напередодні смерті він замовив музику на свій похорон, формулюючи замовлення словами: «Більшість із тих, хто йтиме за мною, будуть дітьми, тож нехай такт відповідає маленьким крокам».

На час своєї смерті Андерсен уже здобув світову славу. Він отримував стипендію від данського уряду як «національна гордість». Уже до смерті казкаря розпочалося планування встановлення йому пам'ятника, який зараз стоїть на площі перед ратушею у Копенгагені. День похорону Ганса Крістіана Андерсене був оголошений національним днем жалоби в Данії, а на відспівуванні письменника була присутня королівська сім'я.

 

Перу Андерсена належать поеми, п'єси, нариси, романи, книги подорожніх нотаток, проте в літературі він залишився перш за все, як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835—1872. Загалом, дослідники життя та творчості Андерсена, зокрема Ганс Крістіан Андерсен Центр, зуміли віднайти чималий пласт творінь данського письменника: 212 казок, 28 саг, 6 романів, 6 «іншої прози», 51 п'єсу, 25 подорожніх книжок, 4 біографії, 6 автобіографічних публікацій, 42 статті, листи та інші речі, 7 сатирично-гумористичних оповідок, 8 поем, 1024 вірші та 37 брошур.

У літературі дебютував восени 1828 як автор сповненого казкової містики твору «Прогулянки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер» (хоч до того він відсилав пробні свої твори до газет й альманахів і декотрі з них були опубліковані, а деякі залишилися в рукописах чи дитячих споминах автора). Видана на Новий 1829 рік, книжечка набула великої популярності й уже у квітні вийшов її другий наклад. Пізніше він приєднався до течії прогресивних романтиків.

З 1835 року він почав друкувати казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше виявився художній талант Андерсена. Казки Андерсена тісно пов'язані з фольклором, дуже динамічні, в них багато гумору, фантастика поєднана з реальним життям; багато казок є гострою соціальною сатирою («Нове вбрання короля», «Соловей», «Кожному — своє місце», «Свині», «Равлик і кущ троянди», «Дюймовочка»). Жорстоким грошолюбам у казках протистоять прості бідні люди, яких Андерсен наділяє найблагороднішими моральними рисами і якостями («Стійкий олов'яний солдатик», «Кресало», «Русалонька», «Дівчинка з сірниками», «Снігова королева»). Казки Андерсена пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства.

Казки

У 1835 році, у переддень Різдва, вийшла друком невеличка книжка Андерсена «Казки для дітей». Це стало доброю традицією — до кожного Різдва митець видавав нову книжку, і данці сприймали її як чудовий різдвяний подарунок для своїх родин. Усього на сьогодні відомо 158 його казок, і тільки 12 із них створено на основі традиційних фольклорних творів. Отже, поняття літературна казка якнайкраще відповідає сутності творчості цього видатного митця, який сам вигадував казкові історії. На тлі численних казкарів, яких породила епоха романтизму в різних країнах, казки Андерсена відрізняються відсутністю дидактичних основ і, як здавалося критикам XIX століття, відсутністю належної шани до королівських осіб, які в казках Андерсена ходять палацом у пантофлях (адже палац є їхнім домом), стелють постелі й варять гречану кашу.

Переклади

Ще за життя письменника його творчість, особливо казки, почали перекладати англійською та іншими мовами світу (нині його казки перекладено 145 мовами).

Співвітчизники Андерсена свято зберігають пам'ять про нього, він для них — національна гордість. Ще за життя йому встановлено пам'ятник, проєкт якого створив Огюст Сабьо, а відкоригував сам Ганс. Відтоді на площі в Копенгагені, названій на його честь, стоїть пам'ятник: казкар у кріслі з книжкою в руці й на самоті.

Щороку 2 квітня, в день народження письменника, в усьому світі святкується Міжнародний день дитячої книги. З 1956 року Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Християна Андерсена — вища міжнародна нагорода в сучасній літературі. Цією медаллю нагороджуються письменники, а з 1966 року — художники, за внесок у дитячу літературу.

У Копенгагені та в його рідному містечку Оденсе створено музеї письменника. Щороку в день народження митця данці збираються на всенародне свято на честь великого казкаря, віншують його в промовах, віршах і піснях. В світі існує кілька міжнародних Літературних премій імені Андерсена, якими нагороджують найкращих дитячих письменників, художників та ілюстраторів. У багатьох містах установлено пам'ятники письменникові: Оденсе, Копенгагені, Нью-Йорку, Братиславі, Москві та інших.

• Пам'ятник Гансу Крістіану Андерсену у місті Копенгаген.
• Премія імені Г. К. Андерсена
• 2476 Андерсен — астероїд, який назвали на честь казкаря.

Усупереч чималій відстані та плинності часу, Ганс Крістіан Андерсен залишив помітний слід в українській культурі. Насамперед це пов'язано із його творчим набутком, який захопив чимало українських письменників, які на його основі захопилися літературним казкарством та перекладом. Окрім того, уже наступні творчі покоління художників, кінематографів, мультиплікаторів та видавців надихалися творчістю данця у своїх роботах.

Український переклад

Українською мовою твори Андерсена перекладали Юрій Федькович, Михайло Старицький, Марія Грінченко, Агатангел Кримський, Оксана Іваненко, Галина Кирпа, Ольга Сенюк та інші.

• «Казки Андерсена з короткою його життєписсю». Переклад і передмова М. Старицького (під псевд. М. Стариченко; К., 1873).
• «Казки». Переклад і передмова О. Іваненко (К., 1955).
• Попелюшка [Архівовано 17 червня 2020 у Wayback Machine.] // Переклад Н. Люквіджо, малюнки 13-літньої Христі Головчак. — Б.м. : Золоті ключі, 1956. — 16 с. (на титульному аркуші як автор зазначений Андерсен, хоча насправді це переклад казки братів Гріммів).
• «Дикі лебеді та інші казки».— К., «Молодь», 1967 р., 64 с. А4, тв. пал. з білим 2-стор. фоном, ілл. Марайя, 4 казки: 3 в перекладі Іваненко О. (Хоробрий олов'яний солдатик; Дикі лебеді; Гидке каченя), 1 в перекл. Грінчак В. (Квіти маленької Іди), 350 тис. екз.
• «Казки». Переклад і передмова Г. Кирпи (К., 2006).
• «Дикі лебеді». Переклад Г. Кирпи (Львів : Видавництво Старого Лева, 2016).
• «Щирісінька правда». Переклад Агатангела Кримського (Зоря. 1906. № 1-2. с. 15-16).

У місті Кривий Ріг є вулиця Андерсена.

• У казці «Два брати» Г. К. Андерсен написав про знаменитих братів Ганса Крістіана і Андерса Ерстедів.
• У Андерсена є казка про Ісаака Ньютона.
• Казка «Дитяча балаканина» розповідає про дитинство славетного сучасника Андерсена, данського скульптора Бертеля Торвальдсена. Згадки про нього є також у казках «Хольгер Данець», «Сусіди», «Маленький Тук», а казка «Недобрий хлопчик» навіяна сюжетом барельєфа Торвальдсена «Анакреон приймає Амура».
• Андерсена сердило, коли його називали дитячим казкарем, і відповідав тоді, що пише казки як для дітей, так і для дорослих. З цієї ж причини він наказав, щоб на його пам'ятнику, де початково казкаря мали оточувати діти, не було жодної дитини.
• Одну з ранніх казок письменника, «Лойову свічку» (дан. Tællelyset), знайдено в Національному архіві Фюна лише у жовтні 2012 року.
• Г. К. Андерсен був найвидаванішим в СРСР закордонним письменником за 1918—1986 роки: загальний тираж 515 видань становив 97,119 млн примірників.

• Премія імені Г. К. Андерсена