Баптизм В Україні: протестантська деномінація в Україні

Офіційною датою започаткування баптизму в Україні вважається 1867 р., коли під впливом Юхима Цимбала водне хрещення за баптистським обрядом прийняли колишні штундистські керівники з с. Карлівки Трифон Хлистун та Іван Царенко і утворили тут першу невеличку групу однодумців. У 1870 р. Цимбал охрестив штундистів с. Любомирки Івана Рябошапку, Петра Гриву та Якова Тарана. Баптистські громади Карлівки і Любомирки у 1870 р. налічували вже близько 70 віруючих. Цього ж року почали діяти баптистські осередки ще в одинадцяти селах Єлизаветградського повіту.

Першою зареєстрованою баптистською громадою у Росії у 1907 р. стала Київська, в актив якої входили лідери нової хвилі, вже не зв’язані зі штундизмом й орієнтовані на європейські релігійні центри, — М. Яценко, Д. Тимошенко, І. Кириченко, І. Кмета-Єфимович та ін. Цього ж року відкрилася громада у с. Жашкові на Черкащині, наступного — у Харкові. Однак на місцях на царський маніфест здебільшого не зважали, громадам чинили значні перешкоди у реєстрації. Так, 1908 року у реєстрації відмовлено Єлизаветградській громаді; у с. Тимошівці Мелітопольського повіту 3 січня 1908 р. за проведення молитовних зборів побили віруючих П. Маслова, І. Клименка, Ф. Остроглядова; у селах Зиновці Подільської губернії, Водяному та Ломоватому Чигиринського повіту на Київщині баптистам заборонили споруджувати молитовні будинки, реєструвати шлюб, народження тощо. Внаслідок переслідувань у 1909-1910 роках розпочалась українська баптистська еміґрація — переважно у Північну та Південну Америку.

Зростання баптистського руху, неухильне збільшення його прихильників зумовило поступову інституціоналізацію конфесії, оформлення її розгалуженої церковної структури. Чисельні баптистські громади (від 100-200 і більше членів) утворюються у 1910-1917 роках у Києві, Святошині, Боярці, Катеринославі, Єлизаветграді, Полтаві, Харкові, Одесі, Феодосії. Україна стає місцем численних з’їздів Союзу руських баптистів, створеному на основі Союзу баптистів Південної Росії.

Під час Першої світової війни громади надавали моральну і матеріальну допомогу російській армії. Разом з євангельськими християнами вони заснували фонд “Милосердний самарянин”, що збирав кошти для організації лазаретів та догляду за пораненими, безкоштовного розповсюдження духовної літератури на фронтах. Баптисти працювали санітарами, військовими будівельниками, в обслузі, деякі брали участь у військових діях. Незважаючи на це, роки війни позначилися новими репресіями: відмова багатьох віруючих від служби в армії або від застосування зброї кваліфікували як державну зраду, хоч це і суперечило царському маніфестові. Під час війни чимало баптистів з України вислали до Сибіру: киянина М. Тимошенка, Ф. Білоусова та Ф. Шенемана з Сімферополя, І. Тарасенка з Керчі, К. Филиповича та Л. Назаренка з Одеси, І. Вєтрова та Ф. Баліхіна з Таврійської губернії. Було заборонено проводити з’їзди Союзу, призупинено друкування його періодики.

У 1925 р. Союз почав видавати журнал “Баптист Украины” з окремими сторінками рідною мовою, а також серію українських брошур.

Поява баптистських громад на Західній Україні, яка в довоєнний час була під владою Польщі, припадає на 1920-1925 рр. та пов’язана з місіонерською діяльністю українських проповідників-реемігрантів з США. У 1925 р. відбувається перший з’їзд баптистів Галичини, а на 1938 р. тут налічувалось 115 баптистських громад.

Від 1990-х років в Україні діє Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів.

Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є членом Всесвітнього Баптистського Альянсу (Baptist World Alliance).

Сполучені Штати Америки

Невелика група українських баптистів зібралася в Честері, штат Пенсільванія, влітку 1945 року, щоб обговорити можливості допомоги, підтримки та євангелізації українців, які були вигнані з України під час Другої світової війни та тих, хто зазнав переслідувань в СРСР.

Цими засновниками були Павло Бартков, Іван Пятковський, Василь Могиляк, Кость Лемчо, Микола Побігушка та Василь Бартіш.

Ця перша зустріч призвела до першої асамблеї Українського Місіонерського і Біблійного Товариства в Детройті, Мічиган, 13-14 квітня 1946 року.

18 червня 1946 року UMBS було зареєстровано відповідно до законів штату Іллінойс. Під час щорічних зборів 1953 року в Честері, штат Пенсільванія, назву було змінено на Конвенцію українських євангельських християн-баптистів, що означає об’єднання церков, а назву Українське місіонерське та біблійне товариство зберегли для позначення його місіонерської частини. Українською мовою Конвенція мала назву Об’єднання Українських Євангельсько-Баптистських Церков.

Деякі з церков були засновані за багато років до створення асоціації. Наприклад, церква в Честері була заснована в 1915 році, як і церква в Чикаго. Церква в Детройті почалася в 1923 році.

Серед визначних досягнень Українського місіонерсько-біблійного товариства та Конвенції українських євангельських християн-баптистів: заснування біблійних інститутів у Канаді та Аргентині, видання українського часопису «Посланець правди», транслюючи на коротких хвилях «Голос Євангелія в Україну», підтримуючи заснування щонайменше 30 нових українських церков у США та захищаючи переслідуваних християн в СРСР перед ООН та урядом США.

Пол Бартков був президентом асоціації протягом 20 років, від її заснування до 1967 року, за винятком одного року, з вересня 1960 по вересень 1961, коли президентом служив пастор Джон Барчук (Іван Барчук) з Чикаго, а пастор Бартков – як віце-президент. Барткова змінив на посаді президента пастор Олекса Гарбузюк з Чикаго, який був обраний 2 вересня 1967 року під час щорічної конференції в Чикаго. Пан Гарбузюк виконував обов’язки президента до 4 вересня 1971 року, коли на 26-й щорічній конференції був обраний на новостворену посаду генерального секретаря. Він обіймав посаду генерального секретаря до 1996 року. Посада президента продовжувала функціонувати поряд з посадою генерального секретаря.

1960-1970-ті роки принесли хвилю українських баптистів із Південної Америки до Сполучених Штатів. Більшість із них приїхали з Аргентини, Парагваю та Бразилії, де UEBC підтримував місіонерів. Деякі люди емігрували з Венесуели та Уругваю. Деякі з іммігрантів стали пасторами, керівниками хорів, членами хору, вчителями недільної школи та провідниками своїх церков у Сполучених Штатах та в асоціації. Наприклад, двоє випускників Українського Біблійного Інституту в Обері, Місьйонес, Аргентина, стали президентами UEBC у США – о. д-р Джон Ковальчук (Іван Ковальчук) з 1999 по 2005 р. та о. д-р Авдій Хріпчук з 2005 по 2011 рік.

У 2011 році УЄБЦ обрала свого першого президента з числа нової хвилі іммігрантів Анатолія Мошковського, який був пастором Української євангельсько-баптистської церкви в Крам Лінні, Пенсильванія. Він був президентом до 2018 року (останній рік тимчасового президента).

Після нової хвилі імміграції в 1990-х роках Конвент та його церкви продовжували служити українському народу в Сполучених Штатах, Україні та інших місцях. Діяльність включала підтримку місіонерів в Україні та інших країнах; організація таборів для дітей та молоді; спонсорування стипендій коледжу; висвячення дияконів і пасторів; організація жіночих конференцій; а також спонсорування семінарів і форумів.

Наприклад, на 48-й щорічній конференції 1993 року в Трентоні, штат Нью-Джерсі, було повідомлено, що зусиллями видавництва «Дорога Правди» було надруковано понад 100 000 книжок для розповсюдження в Україні. Крім того, повідомлялося, що понад 20 церков в Україні в 1992 році отримали фінансову допомогу від асоціації на будівництво церковних будівель. В інші роки в Україну відправляли десятки тисяч Біблій і Нових Завітів.

У місті Сіетл штату Вашингтон діє Перша Українська Баптистська церква.

• Крижановська О.О. Баптизм в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 180. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

• История евангельско-баптистского движения в Украине. Материалы и документы. Одесса, 1998.

• Баптизм в Україні // Українська Релігієзнавча Енциклопедія