Анрі Лефевр

За свою плідну кар'єру Лефевр написав понад 60 книг і 300 статей. Він заснував або брав участь у заснуванні кількох інтелектуальних та академічних журналів: Philosophies, La Revue Marxiste, Arguments, Socialisme ou Barbarie, Espaces et Sociétés.

Анрі Лефевр
фр. Henri Lefebvre
Народження	16 червня 1901(1901-06-16)[1][2][…] Ажетмо
Смерть	29 червня 1991(1991-06-29)[4][5][…] (90 років) Наварренкс
Громадянство	Франція
Знання мов	французька[4][7]
Діяльність	політик, соціолог, викладач університету, літературний критик, учасник французького Руху Опору, географ
Викладав	Страсбурзький університет[d] і Університет Париж X Нантер
Школа / Традиція	Континентальна філософія Західний марксизм Гегеліанство Марксизм
Основні інтереси	Повсякденне життя, діалектика, відчуження, містифікація, суспільний простір, урбанізм, сучасність, література, історія
Значні ідеї	Критика повсякденного життя, теорія моментів, ритмоаналіз, право на місто, виробництво суспільного простору
Вплинув	Гі Дебор, Жан Бодрійяр, Michel de Certeau, David Harvey, Raoul Vaneigem, Edward Soja, Fredric Jameson, the Situationist International, Mark Poster, Neil Smith, Jean-Paul Sartre
Alma mater	Паризький університет
Зазнав впливу	Карл Маркс, Георг В. Ф. Гегель, Фрідрих Ніцше, Фрідрих Енгельс, Володимир Ленін, Мартін Гайдеґґер, Гастон Башляр, Ролан Барт, Франсуа Рабле, Жан-Жак Руссо, Геракліт, Моріс Мерло-Понті
Відомі студенти	Mario Gabiria Labartad
Історичний період	філософія 20-го сторіччя
Партія	Французька комуністична партія
Конфесія	атеїзм
Діти	Roland Lefebvred[8]
Анрі Лефевр у Вікісховищі

Лефевр народився у місті Хагетмау, Франція. Вивчав філософію в Паризькому університеті (Сорбона), який він закінчив у 1920 році. З 1924 року він працював з Полом Нізаном, Норбером Гутерманом, Жоржем Фрідманом, Жоржем Політцером і П'єром Моранжем у складі групи Філософії, шукаючи «філософську революцію». Після співпраці з сюрреалістами, дадаїстами та іншими групами, Філософії перейшли до ідей Французької комуністичної партії.

Лефевр приєднався до ФКП у 1928 році і став одним з найвидатніших французьких марксистських інтелектуалів другої чверті 20-го століття, перш ніж приєднатися до руху французького опору. У 1944—1949 роках — він був директором «Radiodiffusion Française», французького радіо в Тулузі. Одна з його найвпливовіших робіт цього часу — антисталінський матеріал про діалектику під назвою «Діалектичний матеріалізм» (1940). У 1947 році Лефевр опублікував свій перший том «Критики повсякденного життя». Його робота над методом була схвалена і пізніше запозичена Жаном-Полем Сартром у "Critique de la raison dialectique" (1960). Під час тридцятирічного перебування у ФКП Анрі обирали для публікації критичних атак на теоретиків суперечних ідей, особливо проти екзистенціалістів: Сартра та колишнього колеги Лефевра, Нізана. Наприкінці 1950-х його самого виключили з партії через теоретичну та політичну ортодоксальність. Таким чином, Лефевр з одного з найголовніших інтелектуалів ФКП став одним із найбільших критиків політики партії (наприклад, відсутності позиції ФКП щодо Війни в Алжирі, і в загальному — підтримки сталінізму) і її ідей (зокрема структуралізму, особливо ідей Луї Альтюссера).

У 1961 р. Лефевр став професором соціології у Страсбурзькому університеті, і у 1965 р. перейшов до нового університету в Нантеррі. Він був одним з найшанованіших професорів університету, і вплинув на повстання студентів у травні 1968 року, яке він пізніше аналізував. У 1968 р. у книзі «Le Droit à la ville» Лефевр представляє поняття права на місто (публікація книги передує повстанням у травні 1968 р.). Після виходу цієї книги Лефевр написав кілька впливових праць про міста, урбанізм і простір, серед них «Виробництво простору» (La production de l'espace, 1974), яка стала однією з найвпливовіших і найцитованіших робіт теорії урбанізму. На початку 1970-х років Лефевр вже опублікував одні з перших критичних коментарів до ідей постструктуралістів, особливо Мішеля Фуко. Протягом наступних років він брав участь у групі редакторів «Аргументів», журналу «Нових лівих», що познайомив французьку громадськість з центральноєвропейським ревізіонізмом.

Лефевр помер у 1991 році. Журнал «Радикальна філософія» у його некролозі вшанував довгу і складну кар'єру та вплив Анрі:

найплідніший з французьких марксистських інтелектуалів помер у ніч з 28 на 29 червня 1991 року, менше ніж через два тижні після свого дев'яностого дня народження. Протягом його тривалої кар'єри його ідеї кілька разів входили і виходили з моди і впливали на розвиток не тільки філософії, але й соціології, географії, політології та літературознавства.

Одним з найважливіших внесків Лефевра є ідея «критики повсякденного життя», яку він започаткував у 30-х роках. Лефевр визначав повсякденне життя діалектично як перетин «ілюзії та істини, сили та безпорадності; перетин того, що людина контролює, і того, що людина не контролює». У повсякденному житті відбувається постійно трансформуючий конфлікт між різноманітними, специфічними ритмами: між поліритмами тіла, фізіологічними (природними) ритмами та соціальними ритмами. Коротше кажучи, повсякденність була тим простором, в якому відбувалося все життя, і поза яким проходили всі роздроблені, окремі події. Хоча тема повсякденності була представлена у багатьох роботах Лефевре, найяскравіше вона була викладена в тритомному дослідженні «Критики повсякденного життя».