Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913 у селі Ольхово Ольховської волості Череповецького повіту Новгородської губернії (сучасний Череповецький район Вологодської області; село затоплено Рибинським водосховищем), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар російського походження, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).
Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973). Почесний громадянин Києва.
Амосов Микола Михайлович | |
---|---|
Народився | 6 (19) грудня 1913 Ольхово, Череповецький повітd, Новгородська губернія, Російська імперія |
Помер | 12 грудня 2002[1][2] (88 років) Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | Російська імперія СРСР Україна |
Національність | росіяни |
Діяльність | хірург, філософ, лікар, лікар-письменник, торакальний хірург |
Alma mater | Архангельський медичний інститутd |
Галузь | кардіохірургія, трансплантологія, біокібернетика |
Заклад | Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України |
Посада | директор Інституту серцево-судинної хірургії |
Науковий ступінь | доктор медичних наук |
Відомі учні | Ольга Авілова, Озар Мінцер та ін. |
Аспіранти, докторанти | Авілова Ольга Матвіївна |
Членство | НАН України |
Війна | німецько-радянська війна |
Відомий завдяки: | уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок |
Діти | Амосова Катерина Миколаївна |
Нагороди | |
Висловлювання у Вікіцитатах Амосов Микола Михайлович у Вікісховищі |
М. М. Амосов — автор понад 400 наукових праць, у тому числі 19 монографій. Низку його книг перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них згодом очолив великі наукові центри.
Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.
Депутат Верховної Ради СРСР 6–9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.
У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці».
Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.
З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині, продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.
У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.
У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. Саме у Києві Микола Михайлович Амосов захопився вивченням кардіохірургії, яка принесла йому всесвітню славу. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році він вперше в Україні почав лікування вад серця хірургічним методом, в тому ж 1955 році створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології, яка була створена після перших в країні курсів анестезіології, організованих Миколою Амосовим. У 1958 році Микола Михайлович одним з перших в Радянському Союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу, та почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.
У 1963 році Микола Амосов першим в СРСР провів протезування митрального клапану, а в 1965 році створив і вперше в світі упровадив в практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Миколою Михайловичем Амосовим створено цілий ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.
З 1959 р. по 1990 р. Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960-1970-х роках займався дослідженням та проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом із колегами в Інституті Кібернетики перші у світі автономні роботи, керовані штучною нейронною мережею.
Під керівництвом Миколи Михайловича Амосова були проведені фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця і розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка і побудова фізіологічної моделі “внутрішнього середовища організму”, моделювання на ЕОМ (комп'ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу, оригінальні погляди М. М. Амосова отримали широке визнання у нас в країні і за кордоном. За дослідження в області біокібернетики у 1978 р. і 1997 р. його удостоєно Державної премії України.
Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Михайлович Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії. М. М. Амосов був першим директором а з 1988 року – почесним директором інституту.
З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:
У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.
У створеному ним інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолюють великі наукові центри. М. М. Амосов був членом президії правління Українського суспільства хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і кардіологів, Міжнародної асоціації хірургів і Міжнародного товариства серцево-судинних хірургів, Міжнародного товариства медичної кібернетики, Наукової ради з кібернетики України, членом редколегії, редакційних рад низки вітчизняних і зарубіжних журналів.
Свою наукову роботу М. М. Амосов поєднував з великою суспільною діяльністю, був депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань.
Помер 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.
У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні.
Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:
Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …» |
Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).
Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956 року), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.
Микола Михайлович Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій. Ряд монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії.
Його книги “Думки та серце“, “Записки з майбутнього“, “ППГ-2266“, “Книга про щастя та нещастя” неодноразово видавалися вітчизняними видавництвами і за кордоном.
«Книгу про щастя та нещастя», «ППГ-2266», «Здоров'я і щастя дитини» та «Записки з майбутнього» переклала українською Тамара Малашок. Її переклади опубліковані на сайті «Микола Амосов. Світогляд».
У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.
У 2003 році:
На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року в Криму.
2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова.
Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження.
Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.
26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».
6 грудня 2013 року в день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга.
Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива».
Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Амосов Микола Михайлович, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.