І́чня — місто в Україні, Прилуцького району Чернігівської області, на березі річки Іченьки.
Населення — 10 390 мешканців (1 січня 2022 року). Адміністративний центр Ічнянської міської громади.
Ічня | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Ічнянська районна рада, жовтень 2009 | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Регіон | Чернігівська область | ||||||||
Район | Прилуцький район | ||||||||
Громада | Ічнянська міська громада | ||||||||
Засноване | 14 століття | ||||||||
Статус міста | від 1957 року | ||||||||
Населення | ▼ 10 390 (01.01.2022) | ||||||||
- повне | ▼ 10 390 (01.01.2022) | ||||||||
Площа | 16,16 км² | ||||||||
Поштові індекси | 16703 | ||||||||
Телефонний код | +380-4633 | ||||||||
Координати | H G O | ||||||||
Висота над рівнем моря | 149 м | ||||||||
Водойма | р. Іченька | ||||||||
Назва мешканців | ічня́нин, ічня́нка, ічня́ни | ||||||||
День міста | 15 вересня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Ічня | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- залізницею | 154 км | ||||||||
- автошляхами | 157 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- автошляхами | 154 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | 16703, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Ічня, площа Т. Г. Шевченка, 1 | ||||||||
|
Є свідчення, у давньоруські часи тут було невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили монголо-татари. Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька. Дослідники пов'язують назву річки від татарського «ічень», що значить «водопій», «стоянка для коней».
На території Ічні виявлено поселення скіфського часу та черняхівської культури. За переказами, у давньоруські часи тут було невелике поселення Яськове, яке зруйнували монголо-татари.
Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь Костянтин Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка.
На карті України Боплана 1648 року зазначена як Іченя (Iscenia). Вона розташована у межах Київського воєводства Речі Посполитої на північ від Прилук, на північному березі невеликої річки (Іченьки) і на південь від Усовського лісу.
Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.
У 1648—1649 рр. Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворена на сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658 рр.
У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у той самий час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних загонів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.
На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Григорію Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону Семена Гаркуші, після того як у 1784 році він зупинявся у містечку.
У XVIII ст. в Ічні діяли чотири козацькі школи.
У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Російської імперії.
На початку XIX ст. поміщик Григорій Галаган заснував у містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.
Під час Селянської реформи в Російській імперії 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.
У 1894 р. в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».
У 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська (1806—1810), Преображенська (1811), Успенська (1889) і Миколаївська (1879). У 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.
У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.
У 1922 році Ічня була центром українських повстанців де діяло «Патріотичне кубло» — організація, що боролась за відновлення незалежності України проти радянської окупаційної влади.
У 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 88 жителів міста.
У 1940 р. в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.
У 1957 р. Ічні надано статус міста.
9 жовтня 2018 розпочалася пожежа на складі боєприпасів у Дружбі. 24 жовтня 2018 року пожежу було ліквідовано. На час ліквідації наслідків пожежі з Ічні було евакуйовано 163 хворих до лікувальних закладів смт Парафіївка, решту населення було евакуйовано із міста. Було відключено газопостачання. Евакуйоване населення розмістили в Ічнянському, Ніжинському, Бахмацькому та Прилуцькому районах.
Національний склад населення за результатами перепису 2001 року був таким: українці — 96.66 %, росіяни — 2.94 %.
1787 | 1859 | 1910 | 1926 | 1939 | 1959 | 1979 | 1989 | 2001 | 2020 | 2022 |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
7267 | 6084 | 9663 | 11 995 | 14 338 | 13 131 | 13 765 | 13 632 | 12 780 | 10 709 | 10 390 |
Українська мова | Російська |
---|---|
97,39 % | 2,48 % |
У місті діють заводи: тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.
1 жовтня 2016 року компанія «Сідко Україна» в Ічні відкрила першу чергу заводу з переробки соняшнику та інших сільгоспкультур. Потужність заводу — 80 тонн на добу при роботі у дві зміни. «Сідко Україна» — спільне підприємство українських та естонських інвесторів. Партнерами заводу є понад 50 фірм із країн Євросоюзу та Японії. Регіони поставок постійно розширюються.
Дошкільна освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№№ 1—3 і 5)
Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці:
Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Героїв Майдану, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).
В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей» (№ 37; вул. Травнева, 2).
У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника Миколи Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. XX ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.
З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.
Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Станіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, зокрема члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг. Об єднання видає альманах «Ічнянська криниця».
Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко. Кілька років видається також літературний альманах «Джерельна Іченька» (редактор Тетяна Чумак), довкола якого також гуртуються митці. Створено історико-культурне товариство «Ічнянщина» (керівник Микола Терещенко).
На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за найкращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю. Фонд В. Шевченка вручає щорічні премії — «Родина. Ічнянщина. Україна» (літературно-мистецька творчість школярів), ім. О. Стороженка (твори гумору і сатири), «Оживає минувшина» (історія сіл, кутків, вулиць).
Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста, т. зв. «Місток» (нині вулиця Героїв Майдану).
В Ічні народилися:
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ічня |
This article uses material from the Wikipedia Українська article Ічня, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.