Інститут Ядерної Фізики Макса Планка

Інститут розташований біля підніжжя гори Кенігштуль у Гейдельберзі. Він був заснований у 1958 році за ініціативою Вальтера Боте на основі Інституту фізики, який існував з 1930 року при Інституті медичних досліджень імені Макса Планка.

Інститут ядерної фізики Макса Планка
Основні дані
Засновано	1958
Абревіатура	MPIK
Сфера	атомна фізика
Країна	Німеччина
Тип	Інститут Макса Планкаd
Материнська організація	Товариство імені Макса Планка
Членство	Informationsdienst Wissenschaftd[1]
Вебсторінка	mpi-hd.mpg.de
Мапа
Інститут ядерної фізики Макса Планка у Вікісховищі

Першим директором інституту був Вольфганг Гентнер. З 1966 року інститутом керує рада директорів. В інституті працює шість кафедр та декілька окремих наукових груп. Інститут нараховує близько 400 співробітників, а також певну кількість студентів-дипломників і науковців-відвідувачів.

Вчені інституту беруть участь в багатьох міжнародних колабораціях. Особливо інтенсивна співпраця існує з такими великими дослідницькими установами, такими як GSI (Дармштадт), DESY (Гамбург), CERN (Женева), INFN - LNGS (Assergi L'Aquila) і Інститут Вайцмана (Ізраїль).

Також інститут тісно співпрацює з Гайдельберзьким університетом, де викладають директори та інші співробітники інституту. Молодих вчених підтримують три Міжнародні дослідницькі школи Макса Планка (IMPRS) та одна програма для аспірантів.

В Інституті ядерної фізики проводяться експериментальні й теоретичні дослідження в області астрофізики елементарних частинок та квантової динаміки.

Дослідження з астрофізики елементарних частинок включають в себе астрофізику високих енергій, фізику нейтрино, фізику важких кварків і астрономічних інфрачервоних джерел, спостереження гамма-квантів і нейтрино, теоретичні дослідження темної матерії і темної енергії.

Дослідження з квантової динаміки концентруються на багаточастинковій динаміці атомів і молекул. Реакційні мікроскопи використовуються для «зйомки» простих хімічних реакцій. Накопичувачі та іонні пастки дозволяють проводити точні експерименти практично в космічних умовах. Методами теоретичної фізики досліджується взаємодія інтенсивного лазерного світла з речовиною. Проводяться експерименти з високоточного вимірювання маси та генерації ультракоротких лазерних імпульсів.

Інститут бере участь в багатьох наукових проектах:

• BOREXINO – детектор нейтрино в Національній лабораторії Гран Сассо для вивчення механізмів ядерних реакцій на Сонці.
• Double Chooz - реакторний нейтринний експеримент для визначення кута змішування нейтрино тета ₁₃ .
• FLASH – лазер на вільних електронах у DESY
• GERDA – прецизійний експеримент для демонстрації безнейтринного подвійного бета-розпаду .
• GLoBES - програмне забезпечення для моделювання різноманітних нейтринних експериментів.
• HESS - система черенковських телескопів в Намібії для гамма-астрономії.
• HITRAP – проект Центру дослідження важких іонів імені Гельмгольца GSI для вимірювання g-фактора високоіонізованого урану.
• KATRIN - мас-спектрометр для визначення маси нейтрино в результаті радіоактивного бета-розпаду.
• XENON - експеримент для прямого виявлення темної матерії.
• CTA - проєкт гамма-обсерваторії з черенковськими телескопами

Устаткування

Основні прилади, розташовані в Інституті ядерної фізики:

• Кілька електронно-променевих іонних пасток (Electron Beam Ion Trap, EBIT) для генерації, зберігання та дослідження важких іонів (таких, наприклад, як ртуть, йонізована 78 разів). Іони аналізуються за допомогою точних спектрометрів і стають доступними для інших експериментів (наприклад, реакційний мікроскоп ). Один з EBIT був спеціально розроблений як переносний пристрій і використовувався в DESY в Гамбурзі та в BESSY в Берліні для вивчення взаємодії високозаряджених іонів із синхротронним випромінюванням.

• Кільце ультрахолодного зберігання (англ. cryogenic storage ring, CSR), електростатичне накопичувальне кільце для експериментів з молекулярними йонами в умовах, близьких до міжзоряних хмар.

• Вольфганг Гентнер (1958–1974)
• Ульріх Шмідт-Рор (1961–1994)
• Теодор Маєр-Кукук (1964–1966)
• Йозеф Церингер (1964–1970)
• Пітер Брікс (1972–1986)
• Ганс-Арвед Вайденмюллер (1972–2001)
• Хьюго Фехтіг (1974–1994)
• Богдан Повг (1975–2000)
• Генріх Й. Фельк (1975–2005)
• Вернер Гофман (1988–2019)
• Дірк Швальм (1993–2005)
• Конрад Мауерсбергер (1994–2003)
• Йоахім Ульріх (2001–2012)

• Jürgen Kiko, Ulrich Schmidt-Rohr: Max-Planck-Institut für Kernphysik, herausgegeben von der Max-Planck-Gesellschaft, München : Generalverwaltung der Max-Planck-Gesellschaft 1984, erste Auflage 1975, Reihe Berichte und Mitteilungen ; 84,2

• Офіційний сайт
• Публікації MPI на сервері MPS eDoc
• Від ядерної фізики та космохімії до квантової динаміки та астрофізики частинок, Брошура за 50 років MPI для ядерної фізики, 2008, PDF, завантажити