Александер Духновіч: Я Русин был, єсмь, и буду

Александер Васильєвич Духновіч (укр. Духнович Олександр Васильович; 24. апріля 1803, Тополя – 30. марца 1865, Пряшів) — русиньскый народный будитель, поет, писатель, етноґраф, публіціста, выдаватель, ґрекокатолицькый священик.

Александер Духновіч
Уроджѣня	Александер Васильєвич Духновіч 24 апріля 1803(1803-04-24) Тополя, Австрійска імперія, днес Словеньско
Умертя	30. марца 1865 (у віцї 61 р.) Пряшів, Австрійска імперія, днес Словеньско
Занятя	ґрекокатолицькый священик, поет, писатель, педаґоґ, дїятель
Язык творох	російскый , Язычие
Народность	Русин
Горожанство	Угорьско, Австрійска імперія
Реліґія	Римокатолицька церьков
Александер Духновіч на Викискладѣ
VIAF:17631331; GND:103150528; LCCN:n85164372; FAST:171643; BHS:97391; NLKR/NLC:js20020805071; OL:OL725499A, OL1263069A; Біографічний словник Австрійської імперії, 1856—1891, Obalky knih.cz

 

Народив ся в селї Тополя і дїтячі рокы прожыв в селї Стащін. Основну освіту здобыв в селї Клокочів. Потім штудовав на містьскій школї (1812-15) і ґімназії (1816-21) в Ужгородї. В роках 1822-23 ся учів Філозофію в Кошіцях зо штіпендії од пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. Пак штудовав знову в Ужгородї на духовній семінарії (1823-27). Тогды уж писав по мадярьскы першы свої творы - мадярьскы оды, сентіменталны віршы овпливнены мадярьскым романтізмом. Кідь ся вернув до Пряшова, служыв в канцеларії єпіскопа Ґріґорія Тарковіча (1827-33). По звадах з конзерватівным єпіскопом му было приказане робити священика наперед в горьскім селї Хмелёва а потім в селї Біловежа (1834-38). Міджііншым так зберав і народны піснї. Року 1838 ішов до службы єпіскопа Мукачовской єпархії Василя Поповіча і там спочатку працовав як нотаріус а нескорше як каноник. Як вмер єпіскоп Тарковіч (1843) ся Духновіч вернув до Пряшова і там быв менованый каноником про єпіскопа Пряшівской єпархії Йосифа Ґаґанця. Року 1847 выдав на властны наклады першый учебник про народны школы Книжица читальная для начинающих написану говоровов русинчінов. Хоць не была схвалена, была дуже популарна не лем в Підкарпатю але і в Галічі. Львівскы новины Зоря Галіцька публіковали в 1849 ёго россяглу статю Сітуація Русинів в Угорьску. 27. апріля го арештовали про ёго писаня в русиньскім языку. Занедовго быв пропущеный. В остатнїй роках свого жывота Духновіч стратив надїю про справедливе вырїшіня націоналного ворпоса і прияв москвофілскы языково-културны погляды, сподїваювші ся на поміч од Царьской Росії. Вєдно з А. Добряньскым і Й. Ґаґанцём основав културну орґанізацію Общество св. Іоанна Крестителя (1862).

Духновіч є признаваный за єдного з найвызначнїшых русиньскых і україньскых гуманістів і педаґоґів. Словами Івана Франка "він зробив вшытко про то, жебы забыты Русины духовно ожыли". Ёго погляды были основаны на Хрістіаньскых прінціпах а ідеалах.

Духновіч тыж актівно брав участь в русофільскым руху. І кідь писав і в містнім языку, не вірив, же то оддїленый язык і не хотїв приспіти ку створїню літературного языка про Русинів. Намісто того писав свої роботы у умелім діалектї названым язычє створеного з Російского, церьковнославяньского і містного лемківско-русиньского.

 

• Книжица читалная для начинающих. — Будин, 1847; Будин, 1850; Будин, 1852;
• Corpus Juris Canonici. — Пряшів, 1847
• История Пряшевской епархии (рукопис, в латинѣ). — Пряшов, 1848.
• Добродѣтель превысшает богатство. Игра в трех дѣйствиях по простонародному изречению... Перемышль, 1850.
• Мѣсяцослов. — Пряшев, 1850, 1851 (не заховав ся), 1853 (Перемышль), 1854 (Перемышль), 1857 (Львов), 1864 (Унгоград).
• Поздравление Русинов на новый год 1850. Перемышль.
• Поздравление Русинов на новый год 1851. Вѣдень.
• Поздравление Русинов на год 1852. Будин.
• Истинная история карпатороссов. — Пряшов, 1853 (рукопис); перва публикация: Москва, журнал «Русский архив», 1914, №4, сс. 528-559.
• Сокращенная грамматика письменного русского языка. — Буда, 1853.
• Народная педагогия... — Львов, 1857.
• Краткий землепис для молодых Русинов. — Перемышль, 1851.
• Литургический катехизис. — Будин, 1851.
• Хлѣб души. — Будин, 1851; Львов, 1854; Перемышль, 1860 и 1864.

• Іван Поп. Podkarpatská Rus - osobnosti její historie, vědy a kultury — Прага: Libri, 2008. — С. 66, 67, 68. — 1200 екз.. — ISBN 978-80-7277-370-1.
• Колектів авторів. Краєзнавчий словник Русинів-Українцив Пряшівщина — Пряшів: Союз русинів-українців Словацької Республіки, 1999. — С. 126, 127. — ISBN 80-85137-15-1.

.