Адріан Вілларт
Адріан Вілларт (Willaert; бл.
1490, Брюгге — 7 грудня 1562, Венеція) — нідерландський композитор і педагог, представник франко-фламандської поліфонічної школи, основоположник венеційської школи.
| Адріан Вілларт | |
|---|---|
| фр. Adrian Willaert | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1480[1] |
| Місце народження | Рюмбеке, Руселаре, Arrondissement of Roeselared, Західна Фландрія, Бельгія |
| Дата смерті | 7 грудня 1562[2][1] |
| Місце смерті | Венеція, Венеційська республіка |
| Роки активності | з 1515 |
| Громадянство | Фландрія |
| Професії | композитор |
| Вчителі | Jean Moutond |
| Відомі учні | Чіпріано де Роре, Андреа Ґабріелі і Костанцо Порта |
| Жанри | класична музика |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
Вчився у Жана Мутона, французького композитора. Працював переважно в Італії, куди переїхав приблизно в 1514 році. З 1515 перебував на службі (в історичних документах згадується як «співак Адріан») у кардинала Іполита д'Есте у Феррарі, в 1518 відвідав з ним Угорщину (можливо також Польщу). З 1527 керівник капели собору Св. Марка у Венеції. Основоположник венеційської школи, серед учнів — Андреа Габріелі, Джозеффо Царліно, можливо також Кипріан де Роре і Нікола Вічентіно.
Творчість
Писав духовну (меси, мотети, гімни, багатоголосні псалми) і світську (італійські Вілланелла і мадригали, французькі шансони і річеркари) музику. Основна частина спадщини — 175 мотетів на канонічні і вільно складені латинські тексти, здебільшого на чотири, п'ять і шість голосів, п'ять мотетів — семи-і восьмиголосні. У ранніх мотетах (найвідоміші— «Christi virgo» ["Діва Христова"], «Saluto te sancta virgo» ["Радуйся, свята Діво"], «Magnum hereditatis mysterium» ["Велике таїнство зачаття"]) Вілларт активно експериментував в області контрапункту і гармонії, музичної декламації та ритму.
У загадковому (неоднозначно розшифровуваному) мотеті на гумористичний текст Горація «Quid ebrietas non dissignat» (бл. 1519) композитор послідовно проходить тональності квінтового кола, у тому числі незвичайні для свого часу тональності далеких ступенів споріднення (за сучасними уявленнями), керуючись незвичайним дидактичним завданням — навчити музикантів співу в натуральному строї.
«Нова музика», 1559
Вершина творчості Вілларта — пізні мотети, масштабні композиції, зразки запаморочливої поліфонічної техніки (опубліковані у збірнику «Нова музика», 1559). Шести- і семиголосні мадригали (з того ж збірника) написані на повні тексти сонетів Петрарки з книги віршів «Канцоньєре», — приклади різноманітного і деталізованого трактування поетичного тексту. За музичною стилістикою мадригали Вілларта близькі мотетам. Рясне використання в них імітаційної поліфонії ускладнює безпосереднє сприйняття співаного тексту.
Видання творів
Adriani Willaert Opera omnia, ed. H. Zenck and others // Corpus mensurabilis musicae. Vol.3 // Rome, 1950-.
Див. також
- 7620 Вілларт — астероїд, названий на честь музиканта.
Примітки
Література
- Lowinsky E. Adrian Willaert's Chromatic 'duo' re-examined // Tijdschrift voor Muziekwetenschap, 18 (1956), pp. 1–36.
- Maniates M. Mannerism in Italian music and culture, 1530—1630. Chapel Hill, 1979, pp. 284–287.
- Pirrotta N. Willaert and the Canzone Villanesca // Music and culture in Italy from the Middle Ages to the Baroque. Cambridge, MA, 1984, pp. 175–97
- Fenlon I., Haar J. The Italian madrigal in the early sixteenth century. Cambridge, 1988.
- Wibberley R. Quid non ebrietas dissignat? Willaert's didactic demonstration of Syntonic tuning // Music Theory Online, 2004, No.1.
This article uses material from the Wikipedia Українська article Адріан Вілларт, which is released under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 license ("CC BY-SA 3.0"); additional terms may apply (view authors). Вміст доступний на умовах CC BY-SA 4.0, якщо не вказано інше. Images, videos and audio are available under their respective licenses.
®Wikipedia is a registered trademark of the Wiki Foundation, Inc. Wiki Українська (DUHOCTRUNGQUOC.VN) is an independent company and has no affiliation with Wiki Foundation.